Наприкінці серпня 2014 року Кремль перестав приховувати свою участь у війні на проти України. РФ напряму вдерлася у Донеччину та Луганщину.
Згідно з офіційними даними вітчизняного міністерства оборони, регулярна армія держави-загарбника увійшла на східні терени України якраз у День (відновлення) Незалежності. Мета ворога зрозуміла — не допустити оточення терористичних проросійських угруповань так званих «ДНР/ЛНР».
Головний напрямок окупаційного контингенту РФ було спрямовано у бік найбільшого міста у регіоні — Донецька — через шахтарські населені пункти Сніжне, Торез і вузлову станцію Іловайськ. Саме там точилися найзапекліші бої.
До Іловайська були стягнуті великі резерви. Зокрема, добровольчі батальйони «Дніпро-1» і «Донбас», Національну Гвардію та окремі бригади Збройних Сил, які мали блокувати місто й вийти на з'єднання з українськими загонами, котрі наступали з району Шахтарська.
Однак регулярна армія РФ, застосовуючи важку артилерію (перш за все, ракетні системи залпового вогню — прим. ред.), завадила цьому. Ворог почав свій масований наступ на Захід до обласного центру Донеччини.
До вечора 27 серпня окупанти взяли Іловайськ із довколишніми селами у щільне кільце — в оточенні опинилося від 3000 до 5000 захисників України. Скільки там було цивільних, наразі ніхто не здатне підрахувати.
Реакція верховного військового і політичного командування України під проводом «шоколадного короля» Петра Порошенка була, відверто кажучи, млявою та збентеженою. На Печерських пагорбах у Києві не могли повірити, що Москва наважилася на зухвале вторгнення попри укладені раніше угоди.
Понад дві доби тривали перемовини на рівні «український полковник — російський полковник» про можливість створення «зеленого коридору» для виходу з оточення бійців із технікою та зброєю. Ворог був налаштований знищити усіх наших оборонців.
На ранок 29 серпня окупанти заявили, що «дають дозвіл на вихід». Відтак 2 організовані колони почали рух у бік села Новокатеринівка, під час якого по наших захисниках вівся прицільний вогонь з усіх видів озброєння, наявних у росіян.
Відроджене у кровопролитних боях українське військо зазнало непоправних втрат від часів завершення Другої світової війни. За підрахунками Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, в Іловайській битві полягло смертю хоробрих майже 400 найкращих синів і доньок України (незалежні експерти говорять про понад 500 убитих).
На думку колишнього народного депутата Андрія Сенченка, причинами значних людських утрат зі сторони України є наступні:
Сьогодні ми із вдячністю згадуємо Чин Героїв — тих, хто вижив і тих, хто навічно залишився оберігати територіальну цілісність України у скривавлених соняхах Донецького степу під Іловайськом. Слава і шана про вашу незламну борню житимуть у віках.