"Останній Бастіон" приєднується до ініціативи ДУК ПС з увічнення українського захисника Тараса "Хаммера" Бобанича у топоніміці Полтави.
У зв'язку з розгортанням повномасштабної воєнної агресії російської федерації проти України гостро назріло питання проведення дерусифікації (ширше – деколонізації) назв вулиць, провулків і площ нашої громади, названих на честь російських і совєцьких діячів, які не мають ніякого відношення до Полтави.
Цілком очевидно, що після 24 лютого 2022 року і по ньому – так, як було в Україні уже не буде, це мусять розуміти всі громадяни, включно з представниками влади.
Наш народ справедливо хоче позбавитися присутності російського всюди, натомість повернути забуті, десятиліттями навмисно викреслені окупантами та нині славетно народжені у нерівній боротьбі з агресором імена померлих співвітчизників, переосмисливши та набувши власного культурного контексту і національного сенсу.
Розуміючи далекосяжні наслідки змін урбанонімів, які закарбують у пам'яті прийдешніх українців спадковість поколінь і нерозривність зв'язку із минулим, звертаємося до виконавчого комітету і депутатів Полтавської міської ради розглянути клопотання медіаагенції "Останній Бастіон" із приводу присвоєння одній із вулиць нашого міста імені Тараса Хаммера.
Хто ж він такий і чому його увічнення у полтавській топоніміці важливе? – Тарас Бобанич на псевдо "Хаммер" (1989-2022) – уродженець Трускавця, Львівської області, нащадок вояка Легіону Українських Січових Стрільців. Випускник Стрийської загальноосвітньої школи №9 і юридичного факультету Львівського державного університету внутрішніх справ. З 2007 року – активний учасник націоналістичного руху, під час Революції гідності став до лав щойноствореної організації "Правий сектор" із якою впродовж 2014-2021 років воював проти російських окупантів у Донецькій області; відвідував Полтаву із гуманітарними та просвітницькими місіями.
8 квітня 2022 року Тарас "Хаммер" Бобанич здобув вічне життя в бою на Ізюмському напрямку у Харківській області. Попри своє галицьке коріння, він зробив багато не тільки для своєї малої батьківщини – Львівщини, – але й для України у цілому.
Вже на 9-му році російсько-української війни наш народ довів, що здатен на національну єдність, згуртованість, виявивши небачений за останнє століття солідаризм, тому для нас не важить місце народження, а тільки вчинки, добрі справи на благо нашої Батьківщини.
Тарас Хаммер був одним із тих, хто не словом, а ділом доводив свою любов до України й на Полтавщині з ним були добре знайомі громадські діячі, котрі по нині сприяють зміцненню української державності; він проводив вишколи та допомагав із організацією культурно-просвітницьких заходів, що є не менш гідним учинком за Чин на фронті.
Увічнення пам'яті Тарас Хаммер – це не якась формальність, оскільки він є нашим сучасником, чий подвиг будуть вивчати діти з підручників історії, постаттю, яка надихає прямо зараз інших захисників України на передовій, зокрема й уродженців Полтави.
Оптимальним видається зміна назви вулиці Лідова або вулиці Ляхова, які обтяжують наше рідне місто спадком колоніальної минувшини, на що вказують останні напрацювання громадської експертної групи з перейменування урбанонімів Полтави:
Важливо наголосити, що нам йдеться про руйнування російських імперських схем розуміння минулого і, натомість, утвердження українських цінностей через появу у топоніміці рідного міста вулиці Тараса Хаммера, як зразкового символу визвольної боротьби проти росії.
Насамкінець додамо, враховуючи той факт, що полтавська місцева влада аморфна, непритомна, чужа до встановлення і відновлення історичної справедливості, бо переповнена сепаратистами й колаборантами, закликаємо громадськість підтримати вищевикладену ініціативу.
Також окремо нагадуємо про пам'ятну дошку Джохару Дудаєву, встановлення якої з 2020 року свідомо гальмується депутатами Полтавської міської ради, в доленосному очікуванні висновку профільної комісії.
"Останній Бастіон" звертається до влади Полтави з попередженням: у разі не вжиття заходів або відсутності реакції на наше звернення, яке аж ніяк не можна і не слід відкладати на безрік, зберігаємо за собою право відповісти адекватним чином.