За збереження поточних тенденцій російська загроза – химерна дійсність. Те саме стосується й економічного відновлення повоєнної України.
2023-го і декілька наступних років знак рівности між словами "встояли" та "перемогли" ставатиме дедалі примарнішим. Воювати довго із такою інтенсивністю важко, а запит на зброю та економічну допомогу ставатиме все осяжнішим.
Наша теза про те, що Україна захищає увесь цивілізований світ від Росії, – буде все менш переконливою. Причина: поступове перемелювання російського військового потенціалу.
У світі кріпнутиме думка, що Росія може загрожувати лише Україні та (намагатися) досягати цілей лише в Україні. А оскільки її зупинили, то немає сенсу сильно нарощувати допомогу.
За таких умов Захід, імовірно, продовжить дозоване постачання допомоги Україні (такий собі "drip-feeding") – що добре. Але воно веде лише до утримання фронту і поступового повернення наших територій шляхом їх вигризання.
Саме так, бо воно не гарантує, що російська загроза зникне. Або, що Україна увійде у надійний безпековий союз чи хоча б і далі отримуватиме великі поставки зброї, та що сюди масово увійдуть іноземні інвестори.
Коли Росію витиснуть з України, головний стимул допомоги – війна – зникне. Його місце займе потреба в реформах і створенні сприятливого економічного клімату.
Південна Корея стала "азійським тигром" зовсім не тому, що 70 років стримує жахливу північнокорейську загрозу. Загляньте, хоча б, до "Вікіпедії", щоби переконатися у цьому.
Якщо у західних інвесторів не з'явиться великого стимулу модернізувати українську економіку, Китай може скористатися моментом. Достатньо подивитися, як він зараз інвестує у Мексику, щоби зберегти за собою західний ринок за рахунок географічної близькости.