Теперішній господар Білого дому вислужується перед кремлівським бункерним дідом. Йому імпонує стиль управління та політика путіна.
2018 року, коли Дональд Трамп часів свого першого президентського терміну був присутній на саміті «Великої сімки», організованого Канадою, то говорив про необхідність повернення РФ на майбутні зустрічи. Вже після від'їзду президент написав, що США виходять із погодженого комюніке.
Цього разу спільного комуніке (з огляду на позицію американського лідера) і не планувалося взагалі. Як сповістило видання Reuters, «напередодні лідери країн підготували кілька проектів, зокрема щодо міграції, штучного інтелекту та критично важливих корисних копалин, однак, жоден із них не був схвалений владою США».
Натомість, Трамп знову згадав путіна, заявивши, що якби РФ залишилась у «Великій вісімці», то і війни не було б. А тому, господар Білого дому відбув із саміту на день раніше у Вашинґтон й у цей самий час московія посилює атаки на українські міста, про що попереджала влада України.
Ну, що ж, за таких обставин, мабуть, навпаки треба було прийняти спільне комуніке. Хоча би задля того, щоби продемонструвати збереження «принципу багатосторонності», навіть, без США.
Бо, попри те, що міжнародна система на рівні правил та регуляції явно дала збій, коли допустила/не упередила велику війну РФ на європейському континенті, завершенням війни (на геополітичному рівні) все одно стане повернення до правил. Питання, — а до яких конкретно?
І тут уже постає тема цінностей та принципів: в Європі й Україні це розуміють, у РФ це розуміють теж. (Тому московити й нав'язують окрім територіальних, ще й односторонні політичні вимоги Україні).
Але чи розуміють це у США — залишається питанням (поки що) без відповіді. Принаймні за каденції президента Трампа по той бік Атлантики відбілюватимуть Кремль.
Принагідно згадаємо, як 2002 році був такий перформанс «Неміцні зв'язки» (Loose Associations) — в якомусь сенсі це те, що притаманне сьогоднішньому етапі повсюдно у світі, міжнародній системі загалом.
Коли одна неврегульованість породжує інші. Якщо ще рік тому позиція США була маркером для багатьох (зокрема, для Європи), то зараз, мабуть, рішення самих європейських лідерів мають стати маркером.
Поєднання оборонної складової разом із баченням того, до якого результату треба прийти, може пришвидшити рух до миру. Можливо, саме так із існуючої нестійкості почнуть проростати паростки (на основі «принципу багатосторонності») справжніх інтересів, і далі — регуляцій на рівні світової системи, мирних форм взаємодії.