Created with Sketch.

Про зелень у голубому вагоні

25.06.2021, 12:07

Блазня хлібом не годуй, дай намолоти сім мішків гречаної вовни...

Пам'ятаєте, як пасував перед непереборними обставинами навіть такий знавець когнітивних ситуацій як Іван Степанович Плющ – лише розводив руками і припиняв упихувати те, що упхнути неможливо за визначенням?

Нас на важкі розмисли про неможливе і роль напівтонів у палітрі сучасного світу цьогораз навернула прекрасна оповідка про просту пролєтарку на трамвайній колії до київської Пущі.

«Українська правда» розповідає, як сільську дівчину Валю з Буковини мрія про кермо «голубого вагона» колись, всупереч батьковому наказу, привела до столиці. І шановна Валентина Іванівна ось вже піввіку ганяє наразі помітно покоцаний, вже й не «голубий вагон» №12 зі столичного Подолу до дачної Пущі-Водиці.

То є життя.

У пані вагоновожатої пасажирами були Кузьма, Алла Пугачова, «губата Свєта» (Лобода), Дзідзьо. Валентина Іванівна мріє прокатати до Пущі-Водиці «Вовчика».

Так ласкаво вона називає президента Зеленського, який «дуже-дуже багато робить, але не всі цього розуміють».

І отут ми нічого не могли з собою вдіяти – увесь флер з образу гарнюньої жіночки, працьовитої героїні трамвайних трас, душевної і розважливої, заклопотаної родинними негараздами українки ніби вітром здуло.

Розуміємо, що не можна світ розпанахувати навпіл, що між чорним і білим – веселка, що глас народу – ще той глас. Тож Валентина Іванівна в обох турах знову проголосує за «дуже роботящого» Зеленського і клоун знову вішатиме мацу на вуха плебсу, городячи фігню, трахомудію і бридні про аеропорти, кілометри доріг, кінці епох, саджанці і університети. 

Пані вагоновожатій наші аргументи щодо очевидної усьому світові політичної і фахової неспроможності вискочки та його так званої «команди» – до намозолених сідниць.

В очах пересічної, файно-розчудесної тітоньки Валі блазень Зе майорить прапором, височить монументом, символізує надію, уособлює мрію, матеріалізує шанси, персоніфікує усіх поводирів із Мойсеєм і Сусаніним включно.

У кожного – своя правда.

Ви чули хай, здійнятий австрійськими вболівальниками з приводу корумпованої до кісток нації, чия дерев'яна футбольна збірна спеціально злила матч з їхньою збірною, щоб не виходити на Францію? Для тих, хто не в темі, пояснюємо: дерев'яні – наші.

Хоч насправді усе було не так! Напередодні заключного матчу у групі Е між шведами і поляками Зе зателефонував королю Швеції Карлу Ґуставу Фольке Губертусу. Звично розпитавши короля, чого це Україна і досі не в НАТО, блазень підступно вдарив солідного європейського монарха по історичній пам'яті! Мовляв, вже наші пращури – ваш Карл ХІІ Пфальц-Цвайбрюк Віттельсбахський з нашим Іваном Степановичем – пліч-о-пліч стояли під Полтавою проти супостата і бариги Петра Олексійовича. Так не могли б і ми…

Наївний Карл Ґустав Фольке Губертус попросив своїх хлопців виграти у Речі Посполитої. Королям не відмовляють. Україна – у плей-офф. Ні-ні, Господь з вами, Петри Олексійовичі навіть не однофамільці!

Блазня хлібом не годуй, дай намолоти сім мішків гречаної вовни. Це він і лише він гарантує погибель баригам, ось-ось звільнить окуповані Крим з Донбасом, Придністров'я і Абхазію, знизить усі тарифи гамузом, за роялті з рашки придбає пані Валентині іменний трамвай Таtrа Т3.

А ще сниться тітці, що Вовчик щомісяця чекатиме на неї на Контрактовій площі і, як слузі-нардепці, видаватиме авоську з чотирма тисячами зелених «франклінів».

Інколи сон набуває ознак страшного. Це коли вагоновожатій увижається клятий Порошенко – вихоплює авоську з рук її благодійника і, на ходу перелічуючи гроші, ховається на базі НАТО на кінцевій зупинці трамваю №12. Валентина Іванівна кричить, з усієї сили тисне на гальма, намагаючись зупинити сповзання країни до вашингтонського округу.

Сон вивершується хорорною явою, в якій хрипить і лається її чоловік: Валентина Іванівна дужо притисла хворого на коронавірус бідолаху ногою до стінки приватного будинку на Бабиному Яру. Обоє заходяться у німому зойку: Порошенко втік, «франклінів» нема, треба йти на зміну.

Що робити? А біс його знає. Мабуть, доведеться таки дочекатися, коли трамвай з рейок зійде.

Народився у селі на Сумській Слобожанщині, наразі – полтавець, вчитель історії і тоді ще суспільствознавства, профспілковий чиновник, активіст і фрондер інформаційного простору, пенсіонер, українець, але все ще оптиміст

Читайте також
Актуалізація трендів
Опінії
Новинки від Марусинки
Політика
Новинки від Марусинки
Політика
Символіка позитивізму
Опінії
Тест на доброзичливість
Опінії
Зелені прибульці задали кобищанцям жару!
Опінії