Але Кремль розраховує на пасивність населення
"Атаки безпілотників у Москві дають сигнал про те, що на росії небезпечно" - під таким заголовком газета New York Times публікує інформацію про останні нальоти українських БПЛА на діловий квартал Москва-Сіті.
Повітряні атаки в центрі Москви, попередження з України про те, що війна повертається на територію росії, події, що відбулися незабаром після пригожинського заколоту, події, що продемонстрували нездатність Кремля захистити від повітряних атак навіть символічні об'єкти.
Очевидна безпорадність на тлі заколоту пригожина змусили американських коментаторів поставити питання про те, чи настав час говорити про близький кінець режиму путіна.
На цю тему, зокрема, розмірковує професор Ратгерського університету в Нью-Джерсі Сергій Єрофєєв:
– “Час говорити про близький кінець режиму путіна настав 24 лютого 2022 року. Ми можемо говорити про те, що ця ситуація погіршується, можна говорити про швидкий наступ цього кінця або менш швидкий.
Звичайно, мають рацію ті, хто каже, що в результаті заколоту пригожина, який я вважаю оперетковим, путінська влада ослабла. Але вона слабшає поступово.
Можна припустити, що війна триватиме до кінця путіна, як мінімум, до його політичного кінця. І вона може продовжуватися в інших формах.
Необов'язково у формі бойових дій на території України. Цілком можливо, що віковий конфлікт між модернізаційними силами та силами традиціоналізму всередині російського суспільства перейде у фінальну фазу, можливо дуже гарячу, на території самої росії“.
Свою думку на ситуацію висловив і колишній кореспондент Financial Times у Москві Девід Саттер.
Раніше у своїй статті в National Review він написав, що "путінська машина", створена в 1999 році в результаті вибухів житлових будинків у росії, близька до краху.
Саттер, як і раніше, дотримується цієї точки зору:
“Я думаю, путінська система слабшає, безперечно. Але Кремль має важливу перевагу – він може розраховувати на пасивність населення, яке позбавлене можливості чинити опір. І це пасивність поширюється на армію.
Ми, звичайно, точної інформації не маємо. Але те, що влада може вести таку криваву гру без реакції суспільства, без реакції армії в умовах масової загибелі солдатів – свідчення того, що і населення, і армія, за винятком вузького кола людей, позбавлені можливості впливати на ситуацію. Але це може змінитись.
У ситуації, де немає єдності серед тих, хто контролює важелі влади, про що можна судити з пригожинського заколоту, неможливо успішно вести війну. Отже, все може бути.
Єдині членороздільні речі, які сказав пригожин, – влада жертвує солдатами ні за що, керівництво некомпетентне, ті, кому вигідна ця війна, у ній не беруть участі, їхні діти не на фронті. Такі тріщини та такі висловлювання на вершині влади в росії надто небезпечні для стабільності режиму“.
У свою чергу Сергій Єрофєєв звертає увагу на ядро путінського режиму:
“Важливо розуміти дві речі. З одного боку, пригожин є такою органічною частиною путінського правління, що просто без серйозних наслідків його не можна відкинути, його не можна просто так викинути, його не можна просто так знищити.
Це те, що є одним із скріп усієї системи путінського правління. Від пригожина позбавлятимуться тільки в крайньому випадку.
Саме мафіозне ядро путінської системи влади, і це не можна недооцінювати, є дуже згуртованим. Цих людей пов'язують такі цінності, які ставлять їх іноді на межу життя і смерті, якщо ти не слідуєш їм.
У випадку з росією ми маємо повноцінне захоплення держави мафією та зрощення мафії та держави, сама держава стала мафією, почала використовувати державні інститути, включаючи, до речі, ФСБ заради інтересів дуже згуртованої мафіозної групи.
Але я хочу зараз на інше звернути увагу, на те, що є певна закономірність у цій війні. Поразка путіна на полях в Україні, перемога України у цій війні є необхідною, але недостатньою умовою падіння системи путіна.
З іншого боку, зникнення путіна, реальне чи політичне, не є необхідною умовою перемоги України. Україна може перемогти, і при цьому путін, як і раніше, буде у Кремлі.
Знову ж таки нагадую про те, що вся система протягом багатьох років і навіть десятиліть вибудовувалася так, щоб у неї було достатньо запасів міцності. І сама війна в Україні – це лише частина великої картини.
Досі Заході немає розуміння природи цієї влади, розуміння путінської системи. Тільки розуміючи її природу, можна вибудовувати якісь плани. Я не поділяю ту теорію, що путін абсолютно ірраціонально вплутався у цю війну. Так, він, звичайно, аморальний тип, але водночас він "раціональний терорист".
Раціональний терорист чудово розуміє, що застосування ядерної зброї не принесе йому жодної вигоди на полі бою, а, навпаки, прискорить його кінець.
Я вважаю, що з путіним можна впоратися, тільки якщо повністю ігнорувати його так зване управління враженням, коли він надуває щоки, робить із себе великого та жахливого, а на Заході багато лідерів, на жаль, потурають побудові образу великого та жахливого Гудвіна-путіна.
Він зовсім не такий, він звичайнісінький мафіозі, який залишився в душі "шісткою", але опинився в позиції головного пахана.
Виходячи зі своєї мафіозної та раціональної культури, він не піде на реально небезпечну ескалацію. Я говорю про те, що треба всіляко прагнути до політичного кінця путіна.
Невипадково Джозеф Байден проговорився про це, виступаючи навесні 2022 року у Варшаві:
Після чого Держдеп США почав вибачатися та пояснювати, що це не зовсім те, що мав на увазі американський президент.
Насправді це має бути головним! Інша справа, питання: як технічно це все осмислити і втілити в життя? Я можу припускати, що серйозні перемоги України на полі бою та витіснення путіна з України можуть сприяти оптимізації мислення лідерів західного світу, і вони не зупиняться на цьому, а почнуть висунути путіну вимоги.
путін на них, найімовірніше, не піде. Але тій людині, яка прийде їй на зміну, має бути поставлена умова, що “ви не тільки зараз платитимете репарації Україні, а й повинні забезпечити вільні вибори в росії.
Перемога України у війні – це недостатньо для того, щоб забезпечити мир та процвітання в Європі та в усьому світі. Якщо не позбутися путінського правління, ми можемо лише припускати, які загрози на нас чекають.
Я реалістично дивлюся на обмежені ресурси путіна щодо нападу на Польщу чи на Балтію, я цього не чекаю. Саме навпаки: путін кидає всі ресурси на боротьбу з власним населенням.
У випереджаючих темпах підвищує бюджетні витрати на внутрішню безпеку порівняно з витратами на озброєння та військових. Дуже важливий сигнал. Це означає, що ми матимемо величезну гниючу рану в критичному регіоні в глобальному масштабі.
Звичайно, поразка на полях бою далі наблизить кінець, треба буде всіляко сприяти подальшому ослабленню путіна. Насамперед співпрацювати з росіянами, які зараз борються з путіним, – до речі, з обох боків кордону“, - зазначив Єрофєєв.