Співробітники плакали від його грубості, і трималися поруч лише через науковий фанатизм та поклоніння таланту німецького фізика...
Коли Шведська Королівська Академія Наук сповістила Вільгельма Конрада Рентґена про присудження Нобелівської премії, він лише знизав плечима: не перешкоджатиме.
Нобелівський комітет офіційно запросив лауреата на урочисте вручення, але сам Рентґен велів передати нагороду через свого секретаря, адже був зайнятий важливішими речами, ніж вештатися Стокгольмом без жодної видимої мети.
Для самовпевненого німця Нобелівська премія не становила жодної цінності, – дали, і нехай, можуть надіслати поштою, якщо закортіло відзначити наукові досягнення.
Шведи ображено пояснили, що «цю вищої престижності нагороду вручає на державній церемонії за присутності вищих осіб особисто Його Величність Король».
Але Рентґен роздратовано звелів передати наступне: «Коли королю нічого більше робити, а мабуть, так і є, то нехай сам і приїде до Відня і вшанує своєю присутність. А я – дослідник, який постійно зайнятий. Я не придворний нероб, бо у мене немає ніяких справ до шведського короля».
Премію врешті-решт надіслали кур'єром, а Рентґен тим часом займався дослідженням своїх променів півтора року, описавши не менш як 12 їх властивостей на чотирьох сторінках академічних аркушів.
Затим заявив: «Усе, вичерпане дослідження; більше тут робити нема чого», – і перейшов до скрупульозного вивчення інших проблем у фізиці.
Співробітники ж Ренґена, захоплені перспективами, вчепилися у так самовпевнено і поспішно залишене шефом "золоте дно" й за якийсь час усі вони померли від променевої хвороби, ще невідомої.
Але головне – із відтоді минуло вже 100 років – до властивостей променів, описаних Рентґеном, ніхто так і не зумів додати жодного рядка, бо певно геній Вільгельма Конрада не перевершити.