По смерті цариці Єкатєріни ІІ українська аристократія спромоглася повернути відібрану автономію. Але вольності мали короткочасний характер.
Днями була річниця малознайомої в Україні події – 1796 року реставровано Гетьманщину зусиллями клану Милорадовичів та особистого секретаря імператора Павла І – голінського козака Котлубицького. В який спосіб реставровано?
А ліквідовано 3 намісництва, утворені 1782 року, а на їх місці переутворено Малоросійську губернію – у кордонах усіх 10 полків Війська Запорозького Городового, у тому числі всього Полтавського та частин Миргородського, влитих 20 років перед тим у Катеринославську губернію. (Специфічна адмінодиниця Імперії, яку використовували як порт для утилізації дезінтегрованих територій Гетьманщини, Низу й Кримського ханату).
Ба більше, у Малоросійській губернії відновлено судочинство Гетьманщини – Генеральний суд, а також земські й підкоморські суди! Столицею Новогетьманщини вже став не Глухів, а Чернігів.
І з того часу колись невелике полкове місто, яке значно поступалося розміром Ніжину, Прилукам, Лубнам і навіть Ромнам, не втрачало свого високого адміністративного статусу до наших днів. Звісно, у 1802 році Новогетьманщина була розділена вже власне на Чернігівську та Полтавську губернію.
А проте територіальний і становий каркас територій Війська Запорозького Городового у ХІХ столітті зберігало Малоросійське генерал-губернаторство – аж до 1856 року! І тоді неформальною столицею Новогетьманщини вже був Яготин – місце осідку генерал-губернатора князя Миколи Репніна – між иншим протектора художника Тараса Шевченка, який мало не одружився із Принцесою Новогетьманщини– Варварою Репніною, правнучкою Гетьмана Кирила Розумовського.
Малоросійське генерал-губернаторство не було "забавкою" старої гетьманської аристократії навіть у часи Кримської війни. Його адміністрація керувала Харківським університетом, який de facto був Університетом Новогетьманщини – хоч і за межами Війська Запорозького Городового.
Ба більше: Малоросійське генерал-губернаторство організовувало та патронувало колонізацію малоросійськими козаками територій Запоріжжя, континентального Кримського ханства і всієї Чорноморщини – протягом першої половини ХІХ століття. Останньою столицею Новогетьманщини була... Качанівка!
Вже поза імперськими інституціями, але на чолі з дуаєном Малоросії Василем Тарнавським. Зрештою саме його колекція клейнодів Війська Запорозького Городового переїхала у ХХ столітті до окупованого Чернігова, де і після 1991 року почиває там у девальвованому статусі.
Хоч значення самого Чернігова при цьому залишається винятковим. Столиця України на межі XVIII та XIX століть. І вся ця історія до того, що власне "бездержавним" (неінституційним) існування України було мізерно коротким, це стосується хіба другої половини ХІХ століття, але цей період значно коротший скажемо за польський.