Ура-патріотизм на тлі подій у Курщині затьмарив здачу теренів Донеччини. Інфіковані «зелємарафоном» українці потрапляють до окупації.
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Відразу перепрошую, але не хочу псувати «найвпливовішому лідору сучасності» (за версією Андрія Єрмака) новину про те що Сили оборони України контролюють у Курській області 74 населені пункти, але. Але...
Надходять новини, що на Покровському та Запорізькому напрямку сили ворога ніяк не меншають. Ба більше: прийшла інформація, що окупанти днями захопили села Лисичанське, Іванівка і Свиридонівка, просунулися у бік Гродівки, Костянтинівки та Невельського.
Відверто читається наступний сценарій подій: ворог рветься до Покровська. А Покровськ, серед іншого, це — пряма дорога від Дніпра на багатостраждальні міста Донеччини, як от Селидове, Курахове і Вугледар.
Також маю інформацію, що московити вже концентрують свої сили у Курській області народній республіці. А отже, вочевидь, невдовзі жорстке рубилово почнеться ще й там.
У зв'язку із цим зазначу наступне. Звісно, українці сповна насолодилися ейфорією від того що наша армія ходить по російській території, що полонені російські строковики стояли на колінах перед вояками з тризубами на одностроях, і що російські пропагандисти істерили в прямому етері, але...
Влада мусить розуміти, якщо зараз на Донбасі буде втрачено ще одне місто, розчарування і гіркота що охопить суспільство, всю ейфорію розжене миттю! Курським вояжем владі тоді дорікатимуть.
Бо за результатами буде так — ворог продовжуватиме просуватися на Донбасі, і ще ми отримаємо додатковий відкритий фронт, якого раніше не мали. Ситуація надкритична, якщо не гірше.
Я сильно сподіваюся, що ще чогось не знаю і що все це частини якогось складного плану. Бо якщо ні, справи у нас всіх кислі, кепські, погані, і це м'яко сказано.
Українці дуже люблять самі опльовувати свої власні успіхи, тож розповіді про те як ми контролювали 74 російські населені пункти вже нікого ніяк не втішать. Цим добряче посмакував колись Петро Порошенко — і Володька Зеленський тоді сам захоплено опльовував його успіхи.
Тепер все те саме зжере Зеленський. Я сильно сподіваюся, що я чогось не знаю, бо у разі відсутності так званого «плану Б» нам усім світить кривавий гаплик, щонайменше із втратою всього дніпровського Лівобережжя.