Вже можна говорити про наслідки, переможців і переможених, а також вплив подій у Сирії за минулий тиждень на решту світу.
Гадаю, підручники з історії розкажуть про ще більше зовнішньополітичних провалів Заходу в регіоні – недотримання червоних ліній, нездатність протистояти російській та іранській інтервенції тощо. Але і команда Байдена, і команда Трампа зараз претендують на перемогу – у перемоги багато батьків, поразка – сирота!
Реальність, на мою думку, очевидна, і вона полягає в тому, що союзники Асада – росія та Іран – були значно ослаблені. росія – тривалою війною в Україні. Іран – успішним ударом Ізраїлю по Хезболлі, її маріонетці в Лівані, а потім і по самому Ірану. Туреччина з її власними проблемами, приймаючи понад чотири мільйони сирійських біженців і нервуючи, що самовпевнений Ізраїль і нова адміністрація Трампа можуть вжити заходів для подальшого посилення заклятого ворога Туреччини – YPG (Загони народної самооборони – ред.) у Сирії, побачила необхідність діяти. У підтримці наступу ісламістського угруповання «Хаят Тахрір аш-Шам» (ХТШ) Анкара побачила можливість домовитися про більш інклюзивне врегулювання в Сирії, щоб повернути біженців додому і стримати сирійські курдські угруповання в рамках краще функціонуючої сирійської держави.
Зауважте, що ця остання мета також пов'язана з натяками на новий мирний процес щодо курдів у Туреччині, в рамках якого лідер націоналістичної партії (MHP) Девлет Бахчелі простягнув руку ув'язненому лідеру курдів Оджалану.
Наступ ХТШ здивував усіх – я думаю, і турків, і ізраїльтян, несподівано продемонструвавши як силу ХТШ, так і жахливий стан сил режиму Асада. Останній просто розтанув – можливо, завдяки тому, що лідери ХТШ (ймовірно, під турецьким керівництвом) запропонували більш інклюзивну модель управління Сирією в майбутньому.
Зараз, мабуть, вже можна говорити про наслідки, переможців і переможених, а також вплив подій у Сирії за минулий тиждень на решту світу.
Безперечно, найбільшим переможцем є сирійський народ, який нарешті скинув жорстокий режим і тепер може мати надію на краще майбутнє. Вже кілька сотень тисяч сирійців повернулися через кордон з Туреччини, і, ймовірно, багато хто з п'яти-шести мільйонів сирійських біженців за кордоном вчинять так само. Сцени звільнення в'язнів Асада справді розривають серце.
Плавна передача влади від уряду Асада до повстанців вселяє надію – ХТШ фактично заохочує колишніх урядовців Асада залишатися на своїх місцях для управління процесом переходу.
Однак виклики величезні, враховуючи країну, яку 13 років роздирала громадянська війна, і ополченців, які воювали між собою стільки ж часу, скільки проти режиму Асада. Приклади Лівії та Іраку, які також позбулися жорстоких авторитарних диктаторів, навряд чи є обнадійливими. Як і там, численні зовнішні гравці будуть схильні до втручання, часто зі зловмисними намірами.
Ізраїль вже завдав найбільших повітряних ударів по Сирії за останні 50 років, розглядаючи нестабільність у Сирії як шанс отримати стратегічну перевагу, знищивши значну частину сирійської авіації, протиповітряної оборони і військового потенціалу взагалі, а також розширивши «буферну зону» навколо Голанських висот.
Без сумніву, ця ізраїльська інтервенція буде продовжена, і це стане джерелом майбутньої напруженості – Єгипет одразу розкритикував цей крок, заявивши, що ізраїльсько-арабську угоду про припинення вогню 1974 року «переїхали танками».
Важко не погодитися з тим, що на захоплених землях є джерела води, що тече до Лівану.
Іран, хоча й ослаблений, залишається потужним регіональним гравцем – як безпосередньо, так і через своїх маріонеток в Іраку. Обидві країни все ще здатні на дії, спрямовані на дестабілізацію Сирії – вони мають досвід у Лівані та інших країнах.
Проте є надія, що Туреччина може відіграти вирішальну роль в управлінні перехідним процесом і спрямувати нову сирійську адміністрацію на шлях поміркованості, реформ і модернізації. Туреччина, ймовірно, стане каналом для значних фінансових ресурсів країн Перської затоки для фінансування реконструкції, поряд із європейськими коштами. Це коштуватиме десятків мільярдів доларів, але вигода донорів від стабільної Сирії буде величезною.
Хто переміг і програв у решті світу?
Найбільше виграла, безумовно, Туреччина. Як зазначалося вище, Туреччина стане каналом надходження коштів на відновлення, і багато турецьких компаній очолять зусилля з реконструкції – примітно, що турецькі будівельні акції різко зросли протягом цього тижня.
Повернення біженців допоможе послабити зростання націоналізму всередині країни, який почав впливати на підтримку Ердогана. В той же час, успіх союзних Туреччині угруповань у Сирії, в тому числі ХТШ, відтіснить сирійські курдські угруповання, такі як YPG, на задній план. Туреччина зацікавлена в забезпеченні сильної центральної влади в Дамаску і працюватиме там над державним відновленням, що також слугуватиме протидії сепаратистським силам у країні. Послаблення YPG та інших прокурдських сил у Сирії послабить курдські сепаратистські сили всередині Туреччини, такі як Робітнича партія Курдистану, і, можливо, змусить їх сісти за стіл переговорів для довгострокового врегулювання в Туреччині. Принаймні, на це сподіваються в Анкарі.
Трамп чітко дав зрозуміти, що хоче вивести з Сирії тисячний американський контингент, який бореться проти ІДІЛ та ін. Падіння Асада і надії на більш поміркований і реформістський уряд у Дамаску за підтримки Туреччини, можливо, дадуть США впевненість у тому, що вони можуть піти, залишивши боротьбу з радикальними ісламістами Туреччині та її союзникам з країн Перської затоки. Тоді повернення американських військових додому Трамп зможе назвати своєю перемогою.
росія явно програла від поразки Асада і зараз з усіх сил намагається втримати свою стратегічну військово-морську базу в Тартусі, де вода не замерзає, і розташовану поруч авіабазу – ключову для російських операцій впливу в усьому регіоні, особливо в Африці.
Щоб забезпечити свою безпеку, Москва була змушена вести переговори через Туреччину з ХТШ та її союзниками. Туреччина, можливо, навіть допомогла з евакуацією Асада до Москви – оскільки російський транспортний літак, який його вивіз, пролетів через турецький повітряний простір. Туреччина також, схоже, допомагає росії евакуювати свої війська з Сирії.
Що Туреччина вимагатиме від росії?
Можливо, більш пільгових умов постачання ключових енергоносіїв, які зараз перебувають під загрозою санкцій США. Можливо, Росія також погодиться на доступ Азербайджану і Туреччини до Нахічевані через Зангезурський коридор і далі в Центральну Азію? путін тепер винен Ердогану, і той забиратиме борги.
Іран, очевидно, у великому програші, оскільки втрата його союзника Асада в Сирії ще більше послабила Вісь Опору. Наступна зупинка – Тегеран? Ісламська Республіка зараз, мабуть, боїться, що може стати наступною або через внутрішній бунт, або, можливо, через атаку США/Ізраїлю. Вона повинна обдумувати варіанти: або переговори про зниження рівня ядерної проблеми, або ескалація через прискорене збагачення урану або через інших маріонеток (хуситів), або, можливо, новий виток глобального тероризму. Усі варіанти ризиковані – для Ірану більше немає легких варіантів.
В Лівані багато хто сподівається, що поразка Асада сповільнить постачання зброї Хезболлі, змусивши останню підігравати у спробах обрати президента, сформувати уряд і продовжити економічні реформи та відновлення. Ліван як механізм має майже стільки ж рухомих частин, як і Сирія, і обидві країни дуже взаємозалежні. Ризики провалу в обох країнах залишаються дуже високими.
Щодо глобального впливу – він поки що обмежений, хоча очевидно, що вибір, який зробить як Іран, так і росія (мир в Україні) в результаті подій у Сирії, матиме серйозні глобальні наслідки. Сирія є виробником нафти, хоча й на відносно скромному рівні – 400 000 барелів на день, і нещодавній сплеск бойових дій поки що не дуже вплинув на неї. Але всі сторони в Сирії, ймовірно, зацікавлені в тому, щоб нафта, а разом із нею й долари, продовжували надходити.
Джерело: tashecon blog