«З-під ярем і з тюрем, де був гніт, ми йдемо на вольний світ!...».
Про день пам'яті письменника Миколи Вороного розстріляного більшовиками в Одесі в 1938 році у своєму дописі на сторінці у ФБ нагадав історик Юрій Григор’єв.
Його допис ми публікуємо без суттєвих змін.
Переконаний, що велика частина моїх друзів добре знають наступні слова:
"За Україну, за її долю,
За честь і волю, за народ.
Ганебні пута
Ми вже порвали
І зруйнували
Царський трон!
З-під ярем
І з тюрем,
Де був гніт,
Ми йдем на вольний світ!..."
Це фрагмент з вірша Миколи Вороного "За Україну". Вище згадані слова я вперше почув на фанатській трибуні ще понад десять років тому. До того ж саме ці слова є доповненням молитви "Многая літа", як мінімум, на Наддніпрянщині.
Слова Вороного живі, а отже і пам'ять про нього жива. Натомість кожен має знати, що життя палкого патріота обірвали комуністи, які безжалісно розстріляли його 7 червня 1938 року.
Можливо Ви, як і я, також повні ненависті до комуністів, але частина наших знайомих ще досі сумують за комуністами. Бо вони, наші знайомі, не безжальні, вони шукають компроміс навіть з дияволом.
Від себе зауважимо, що літературна творчість Вороного знаменує розрив з так званою народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його найкращих синів («Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид», вірші, присвячені Т. Шевченкові, І. Франкові, М. Лисенкові).
Водночас створює поезії, в яких висміює псевдопатріотизм («Мерці», «Молодий патріот», «Старим патріотам»).
Микола Вороний – один із засновників Української Центральної Ради. Один із засновників і режисерів Національного театру.