Головна проблема соросят: вони є абсолютно керованими із закордонного центру. Тому їхній патріотизм — ширма для видурювання грошей.
Узагалі членство в якомусь соросівському інкубаторі вже давно стало в Україні квитком у владні кабінети, державні підприємства та різноманітні наглядові ради. Навіть подекуди, здається, це стало якоюсь безумовною умовою.
Освіта, досвід, кваліфікація, професійні навички, розумові здібності, інтелект, моральні якості — ніщо, якщо ти не з інкубатора. Хоча моральні якості тим більше ніщо, якщо ти звідти, тож часто здається, що навіть навпаки:
Ще років 15 тому не могло навіть наснитися, що всю дорогу ти ніхто й одразу міністр. Всю дорогу ти ніхто й одразу народний депутат, віце-прем'єр із необмеженими повноваженнями, чи навіть прем'єр-міністр з обмеженими...
Звісно наближеність до провладних олігархів і навколополітичних рішал виносимо за дужки. Члени цього «більдерберзького клубу» проходять поза конкурсом.
І от за роки псевдореформ пташенят вилупилось уже стільки, що вони конкурують і б'ються за посади виключно між собою. Безбілетні лише спостерігають за цими кугутячими боями малограмотних бройлерів діда Джорджа (чи пак Дьордя).
Звісно надія помирає останньою!.. Але притомні люди в Україні ще надіються, що цей абсурд колись закінчиться, бо інакше з цими випускниками грантоїдних птахоферм ми втратимо останні ознаки державності.