Передвиборна кампанія у США загострила передчуття невідворотного періоду турбулентності. Світ поринає у добу хаосу й невизначеності.
Україна на порозі карколомних змін, але невідомо, чи позитивних. Відтак Київ не дарма пришвидшує другий саміт миру — саме до цьогорічних осінніх президентських виборів у США, чий результат буде непередаваним.
Справа не у самих виборах як таких. Те, що війна триває довго, і те, що її важко закінчити одномоментно, показує не лише глобальність (у тому числі взаємозалежність багатьох країн), а й збій на рівні міжнародної системи загалом.
Інакше — великої гарячої війни у XXI столітті не сталося б, це ж очевидно. Тому, щоби подолати цей збій і прийти до нового унормування, може знадобитися десятиліття, яке західні аналітики називають «десятиліттям турбулентності».
Переконана, що Україна все правильно робить, що намагається залучити якомога більше країн до мирного процесу. Після Другої світової війни (1939-1945) та потім після холодної війни ряд країн, їхні економіки, посилились.
Звичайно, технологічно вони не можуть змагатися з США, і лідерство в питаннях безпеки зберігається за Америкою. Але й інші країни не стоять на місці, і чим далі, тим більше ми спостерігаємо нові спроби країн/альянсів у різних регіонах міняти баланс сил.
Те, що відбувається у США, може пришвидшити або призупинити частину проявів цієї турбулентності, але не скасувати, адже це відбувається на рівні міжнародної системи загалом. Сама по собі непрогнозованість як базова характеристика можливого президентства Дональда Трампа вже багато про що говорить.
У демократів же не було іншого вибору, окрім як обрати іншого кандидата, щоб мати шанс перемоги/дійти до кінця перегонів. Але навіть ще пів року президентства Джозефа Байдена як справжнього лідера-трансатлантиста, і те, які рішення будуть прийняті за цей час, матиме значення.