США вкладуть мільйони в українську 5G-мережу та систему накопичення енергії.
Міжнародна фінансова корпорація розвитку США (DFC), до ради директорів якої входять топпосадовці США, такі як держсекретар Марко Рубіо та міністр фінансів Скотт Бессент, 16 вересня погодила багатомільйонні кредити для українських компаній ДТЕК і «Vodafone Україна».
Про це повідомляється на сайті DFC.
Зокрема, DFC профінансує на суму до $350 млн модернізацію телекомунікаційної інфраструктури «Vodafone Україна». Йдеться про розвиток захищеної 5G-інфраструктури, якою також зможуть користуватися американські компанії, що працюють в Україні.
Ще один проєкт в Україні, на який виділять до $185 млн, — система накопичення енергії потужністю 200 МВт і ємністю 400 МВт·год. Її будують ДТЕК і американська компанія Fluence на шести майданчиках. За даними DFC, система зможе забезпечувати електроенергією 600 тисяч домогосподарств протягом двох годин і допомагатиме стабілізувати українську енергосистему.
У ДТЕК зазначили, що це найбільша кредитна угода DFC в енергетичному секторі України з початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році.
Утім, у цій історії є ще один принциповий момент. Конституція України прямо визначає землю, її надра та інші природні ресурси об'єктами права власності Українського народу.
Саме навколо українських природних ресурсів у 2025 році й було створено Американсько-український інвестиційний фонд відбудови, одним із ключових учасників якого стала DFC.
Формально нинішній кредит ДТЕК не оголошений інвестицією безпосередньо з коштів URIF — це окреме фінансування DFC. Але політична й економічна конструкція виглядає показово: американська державна фінансова корпорація, яка одночасно бере участь у механізмі використання доходів від українських природних ресурсів для відбудови, спрямовує сотні мільйонів доларів на розвиток приватного бізнесу.
Сам URIF, до речі, офіційно передбачає інвестиції не лише у видобуток корисних копалин, а й в енергетику, інфраструктуру, телекомунікації та технології.
Особливої пікантності ситуації додає історія становлення енергетичної монополії Ахметова.
У 2011–2012 роках ДТЕК під час великої приватизації державної енергетики отримала контрольні пакети низки стратегічних підприємств — «Київенерго», «Західенерго», «Донецькобленерго», «Дніпрообленерго» та інших. Пакет «Західенерго», наприклад, ДТЕК придбала за стартовою ціною фактично без конкуренції: на конкурс надійшла лише одна заявка.
Дослідники тогочасної приватизації прямо звертали увагу на те, що умови окремих конкурсів суттєво звужували коло потенційних покупців і були надзвичайно вигідними саме ДТЕК.
Сьогодні компанії ДТЕК контролюють значну частину електромереж у кількох регіонах України й отримують дохід від розподілу електроенергії за тарифами, які затверджує НКРЕКП. Саме кошти споживачів через регульовані тарифи мали б стати одним із джерел фінансування роботи та інвестиційних програм операторів мереж. Наприклад, НКРЕКП прямо передбачає в тарифних рішеннях ДТЕК кошти на фінансування інвестиційних програм.
І тут виникає цілком логічне запитання: чому модернізація та відновлення приватної енергетичної імперії Ахметова дедалі частіше потребують міжнародного фінансування за участю державних інституцій, тоді як її власник роками має достатньо ресурсів для придбання найдорожчих об'єктів нерухомості у світі?
Масштаб приватного багатства Ахметова та його родини робить цілком закономірним інше питання: чому ризики модернізації приватного енергетичного бізнесу мають дедалі активніше розділяти міжнародні державні фінансові інституції, тоді як прибутки та капіталізація цього бізнесу залишаються приватними?
Сама ДТЕК наполягає, що є найбільшим приватним інвестором в українську енергетику, а Forbes наводить заяви Ахметова про мільярдні вкладення його компаній у відновлення та модернізацію після початку великої війни.
Це, однак, не скасовує фундаментального питання про модель повоєнної відбудови: чи повинні ресурси, які Конституція називає власністю Українського народу, ставати фундаментом для нового циклу державної підтримки тих самих приватних монополій, які сформували свої статки на приватизації стратегічної української інфраструктури?