Американські та європейські урядовці підштовхують Україну до реалізації альтернативного завершення війни. Чи буде це аналогом Мінських угод?
Гучне питання напрошується після прочитання матеріалу, викладеного на шпальтах видання The Wall Street Journal. Зазначається, що кілька західних високопосадовців відвідали Україну протягом двох минулих тижнів, маючи конкретне завдання.
Деякі учасники цих перемовин вказують на напруженість у відносинах між Києвом з одного боку, Брюсселем (ширше ЄС) і Вашинґтоном — з іншого. Головне питання: узгодження бажання вивести війська РФ з України із воєнною реальністю на місцях.
«Європейські та американські чиновники кажуть, що повідомили команду Володимира Зеленського наступне: повна перемога України вимагатиме від Заходу підтримки на сотні мільярдів доларів. Цього ні США, ні ЄС реально зробити не можуть», — The Wall Street Journal.
Одразу після публікації західними журналістами цього матеріалу соціальними мережами понеслася зрада. Насправді ж існує дуже просте та дуже логічне питання, не лише від партнерів до нас, а й від українців мало постати питання до військово-політичного керівництва у Києві.
Тому, що всі заяви, які ми чули, це не про план, а про мету і то й не завжди. Проте до «тактичної цілі» та «стратегічної мети» повинні мати план, як їх досягти, коли саме й чим, отож нічого страшного у цьому немає, принаймні на зараз.
Скажімо, якщо план від наших західних партнерів розрахований на довгий період, то який від нього сенс? Джозеф Байден піде, а з ним й Ентоні Блінкен, і на берегах Потомаку почнуть новий писати із новим президентом.
За підсумками майже 11-річної війни Україна втратила 2 великі обласні центри (Донецьк із Луганськом), частину Херсонської, Запорізької та Харківської областей і не забудьте про Автономну Республіку Крим включно із Севастополем. Нам їх ніхто не верне й не подарує, їх втрачено на невизначений період.
Певно для цього видаються у шкільних підручниках свідомо браковані мапи України без тієї чи іншої території. Сьогодні підлеглі міністра освіти Оксена Лісового загубили Крим, завтра міністерство оборони забуде про Харків і Запоріжжя.
Відверто кажучи, у нас незіставна ресурсна база з агресором, тому на Банковій готові розглянути західні плани «замороження конфлікту» станом на тепер. Кілька десятків тисяч випадків горезвісного СЗЧ, тилова бусифкікація, свідоме збільшення оподаткування зубожілого населення на тлі збагачення вітчизняних представників влади не віщує нам нічого доброго.
Розпіарене «яструбами миру» у ЗМІ «замороження» призведе до ще більшої кількості жертв через деякий час, бо ж війна завершиться, кремлівському діду путіна потрібна вся країна, бажано без українців. І, якщо втілять цей «план справедливого миру» (для кого?) у РФ буде набагато більше шансів здобути перемогу, яка не обмежиться окупацією Луцька, Львова й Ужгорода.
А тим часом «цивілізований світ» ніби той жандарм в особі США/ЄС/ООН хоче просто дізнатися у жертви агресії/зґвалтування, що Україна вважатиме перемогою й збереженням честі: жорсткий акт чи «напівшишки». Ігноровані РФ, КНР і рештою автократій норми міжнародного права сьогодні діють приблизно так само, як законодавство Сомалі у Сомалі, — тобто не діють зовсім.
Якою буде перемога України, таким і повоєнний світовий порядок, тому нехай наш західні партнери потім не ображаються та не дивуються, що країни поступово зближаються із комуністичним Китаєм та іншими диктаторами. Варто було б покінчити із ними, поки маємо час, нагоду і можливість.
Ось, чому ця війна і цей агресор не дає нам альтернативи, тільки — або ми, або вони. Маємо гуртуватися, озброюватися й чинити запеклий всенародний опір на додачу провокуючи серед поневолених Москвою народів повстання.