Created with Sketch.

Суд над дивізією «Галичина»: що ж насправді вирішили судді

27.05.2020, 19:09
Фото: obozrevatel.com

Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов до УІНП, який стосувався дивізії СС «Галичина».

27 травня Окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив позов Наталії Мясникової до Українського інституту національної пам’яті (УІНП) про визнання протиправними вчинення дій і заборони вчиняти дії, які стосувалися символіки 14 гренадерської дивізії СС «Галичина» (1-ї Української дивізії УНА).

Суть справи

Суд визнав протиправними дії УІНП і його голови у тому, що символіка СС «Галичини» відповідно до українського законодавства не є нацистською символікою, поширення якої в Україні заборонене. Дану відповідь представники УІНП виклали в листі на звернення громадян від 16 травня 2017 року.
Суд же зобов’язав УІНП та його посадових осіб утриматися від поширення висновків про те, що символіка дивізії не є нацистською символікою.

Реакція сторін

Одіозний нардеп від «Слуги народу» Максим Бужанський у своєму Telegram-каналі написав, що вважає дане рішення перемогою, а також заявив, що «за пропаганду нацизму будемо саджати».

У свої чергу народний депутат від «Європейської солідарності» та колишній очільник УІНП Володимир В’ятрович в ексклюзивному коментарі «Останньому бастіоні» назвав рішення суду дивним.

«Рішення про заборону символіки дивізії СС «Галичина» не відповідає дійсності. Суд визнав протиправними дії Інституту національної пам’яті щодо надання відповідей щодо символіки. Рішення як на мене дуже дивне, адже УІНП не може не відповідати на звернення громадян, бо є органом центральної влади. Але навіть у цьому рішенні немає слів про заборону символіки дивізії», - наголосив депутат і аналізуючи слова Максима Бужанського відзначив, що «це побєда по-бужанськи, бо він намагається вигадувати перемоги там, де їх не існує».

Також, за словами В’ятровича, люди, які поширюють фейкову інформацію є представниками «совєтських поглядів на історію, оскільки історичні факти подавала совєтська пропаганда» і наголосив що це політична гра деяких політиків і проросійських ЗМІ, які поширюють неправдиву інформацію.

При цьому В’ятрович вислови упевненість, що українці вже не сприймають проросійські фейки.

Довідка

Листівка часів 2 світової війни

14-та гренадерська дивізія військ СС «Галичина» існувала протягом 1943-1945 рр. До її складу входили переважно галичани, згодом до них пристали українці з інших регіонів та навіть полонені червоноармійці. 19 квітня 1945 року її було переукомплектовано під назвою 1-ша Українська дивізія УНА.

Дивізія була сформована у Львові. Українці туди вступали позаяк прагнули отримати бойовий досвід для подальшої боротьби за незалежність України. При цьому дивізією опікувалися православна та греко-католицька церкви. Дивізія брала участь у жорстоких боях під Бродами у травні 1944 року. Частина дивізійників потрапила в оточення і, аби не здаватися Червоній армії, приєдналися до лав УПА.

Дивізія брала участь у придушенні прокомуністичних виступів у Словаччині, воювала з югославськими партизанами Тіто, а закінчила бойовий шлях в Австрії, де два дивізійники отримали «залізні хрести 1-го класу».

Пізніше була створена Українська національна армія. Колишні дивізійники у її складі пробилися в зону окупації союзників.
У 1948 році дивізійників звільнили з полону і вони роз’їхалися по всьому світові. Історики вважають, що їх не видали СРСР через наполягання і заступництво Ватикану.

Інколи лунають заяви про нібито злочини дивізійників.

Так, у 1986 році в Канаді створили урядову комісію, яка вивчала дане питання. У 1987 році комісія оприлюднила рішення, де чітко прописала, що не має доказів скоєння злочинів дивізією, а відтак нема підстав для переслідування її ветеранів.

Читайте також
Як утворився протестантизм
Опінії
Таємний орден Гетьманщини. Козацькі монастирі. Епізод 3. Трахтемирів
Історія
Віктор Кравченко — совєтський діяч, який втік в США, де випустив світовий бестселер про злочини СРСР
Історія
Детройтський кейс. Частина четверта
Опінії
Детройтський кейс. Частина третя
Опінії
Детройтський кейс. Частина друга.
Опінії