"Русскій мір" – це війна! Так прямо говорять проповідники цієї псевдоідеології, зокрема нащадок письменника, громадянин Пьотр Толстой.
Саме російському народу належить пройти розпіарену путіністами горезвісну "денацифікацію". Процес звільнення від ідеї власної переваги за національним, етнічним та громадянським принципом, і вдивитися дуже уважно у те, які руйнування, горе та страждання він несе під виглядом "звільнення", у тому числі під приводом"захисту російськомовних" (мається на увазі, від "українськомовних").
Варто зазначити, що цей "захист" та використання Алєксандра Пушкіна, як торпеди масової поразки, на плакатах в окупованому Херсоні, у школах та у вигляді пам'ятників – має довгу історію, і щодо інших народів, але особливо щодо українців. У 1889 році Іван Франко написав "Посвята Росії", в якій були такі слова:
Минуло 133 роки, "а віз і нині там". Ці слова цілком могли б бути написані у 2022 році, бо ж імперські традиції "русского міра" – це більше, ніж путінська "стабільність"; сам Владімір Путін – лише її історично миттєвий виразник.
Йдеться про "стабільність" імперського порядку. Проблема "русского міра" полягає в тому, що він ніколи не осмислив на державному та загальнокультурному рівні свої злочини, покриваючи їх бравурними гаслами, ні за що ніколи не ніс всенародного покаяння, ні в чому не каявся і, ні за що не ніс відповідальності.
Це не означає, безумовно, що "русскій мір" сам собі не віддавав за скоєне, вбиваючи "російськомовних" поколіннями, і переслідуючи всяке інакомислення, але ця відплата була неосмисленою і стихійною. Таке насильство (як помста самому собі) – не відновлення справедливості, а сліпа "карма" – не в індуїстському сенсі, а сенсі рандомізованого продовження насильства, в якому за чужі гріхи часто страждають безневинні.
Якщо осмислення та покаяння не буде і на даному історичному етапі, то на росію чекає ще один етап подібної відплати, яка може бути проілюстрована картиною того, як, подібно до бумеранга, при запуску бракованого снаряда, він повертається в точку, з якої вилетів. У випадку, якщо росія продовжуватиме наполягати, оббілювати й заперечувати свої злочини та вивертатися на ще доступних їй міжнародних платформах, і РФ, і, на жаль, країни, які страждають від неї, – причому серед них у майбутньому може виявитися будь-хто – чекають криваві руйнування у вигляді нових та нових воєн, а також у вигляді революцій, репресій, таборів, в'язниць, утисків, доносів та брехні...
Якщо росіяни хочуть собі та своїм дітям такого кривавого майбутнього, то світ не переконає їх у тому, що можливі та кращі інші способи побутування. Перетворення на гібрид КНР-КНДР стане єдиним майбутнім для "русского міра", як для закритого суспільства, чиї ідеї експортуються лише насильством та пропагандою.
Іншим, "неросійським" народам і світам залишиться лише продовжувати об'єднуватися проти "русского міра" з метою мінімізації страждань, що завдаються ним. А вже щодо росіян, які прямо зараз це роблять самі з собою – їм не залишається нічого, крім як перетравлювати внутрішню проблему, що вже не викликає співчуття, тільки огиду.
Саме таке об'єднання проти "русского міра", з розрахунком на те, щоби вимкнути росію (тобто, cancel Russia) з міжнародного порядку денного дуже надовго, і, можливо, назавжди, відбуватиметься у найближчому історичному майбутньому у разі, якщо РФ не прийме ту програму про депутинізацію, деімперіалізацію та деколонізацію. Поки росія не навчиться розпізнавати та визнавати законними кордони інших держав і не стримає імперські амбіції, її самоізоляція та ізоляція взагалі як така лише посилюватимуться.
Протиставивши себе "колективному Заходу" та його найненависнішій і, як здавалося, найменш захищеній частині – Україні – "русскій мір" програв цивілізаційну війну. Він програв війну за ідеї, сенси та смисли, війну культур і технологій, війну цінностей та ідеалів, а тому sic transit gloria mundi.
Автор – Василина Орлова, фаховий антрополог (PhD) із Техаського Університету в Остіні, спеціально для медіаагенції "Останній Бастіон"