Тиша на фронті не додає спокою. Уява малює, як ворог ретельно вирощує і готує нову, несподівану смерть, яка визріває у його задумах.
Десь набої ховаються у магазини, снарядні ящики прямують дорогами у вантажівках, аби лягти у готовності коло своїх гармат. У металеві роти техніки ллють пальне.
На танки, як на бойових коней, вдягають нову броню. По електронних і паперових картах визміїлися напрямки ударів.
Десь, із глибоких нір, противник дістає ще зброї, ще більш варварської та сильної, небезпечної своєю неприцільністю. Потвори лютих епох знову викликають на білий світ, як мерців з могил.
Так, ніби жорстокості нинішніх часів виявилося замало – кличуть на поміч давнє зло, щоби нацькувати його на наші лави. Вороже військо перетворюється на туго натягнутий арбалет.
Усередині величезного механізму накручують пружину, з кожною хвилиною все сильніше і сильніше. І багато хто мимоволі думає: нехай вже скоріше почнеться, несила чекати.