Реальний важіль влади в Україні у руках Андрія Єрмака. Ця «права рука» Володимира Зеленського віддає розорену війною країну олігархам.
На цьому наполягає відомий американський аналітику Пол Старобін у своєму спеціальному розслідуванні на шпальтах впливового видання Business Insider. Своєю чергою, медіаагенція «Останній Бастіон» нижче люб'язно викладає повний адаптований український переклад.
В один із понеділків наприкінці вересня Майк Пайл, відповідальний за міжнародні економічні питання у Раді національної безпеки президента Джозефа Байдена, надіслав своїм колегам в Україні 4-сторінковий «робочий проєкт». У документі було перераховано низку реформ, які Вашинґтон очікував, що Київ здійснить обмін на продовження фінансової допомоги.
Серед іншого, вказано пункт посилення контролю за державними підприємствами у сфері енергетики, а також заходи «для забезпечення більшої прозорості та відповідальності під час післявоєнної реконструкції України». Загальна мета полягала в обмеженні корупції, яка довгі роки є особливістю українського державного управління.
Головним отримувачами листа Пайла був Офіс Президента України — команда із 50 осіб на чолі з Андрієм Єрмаком, давнім другом президента Володимира Зеленського. У політичних та ділових колах Києва Єрмак, колишній юрист та кінопродюсер, широко розглядається як друга за впливовістю людина в країні — свого роду Дік Чейні для Джорджа Буша.
Дехто насправді вбачає в Єрмакові більш впливову людину, аніж законно обраного у 2019 році президента, колишнього коміка, який обійняв головну державну посаду без попереднього досвіду у чиновницькій бюрократії. Тож, коли ці дві людини стоять поруч у своїх однакових костюмах оливкового кольору Єрмак, міцної статури й зростом понад 180 см, виділяється від хирлявого Зеленського, зріст якого не перевищує 170 см.
Як виявилося, того дня, коли було надіслано листа Пайла, я був у Києві, зустрічався із Дарією Каленюк, виконавчим директором Центру боротьби з корупцією, організації захисту прав, яка отримує фінансування з Вашинґтона та країн-членів Європейського Союзу. Протягом години у розмові зі мною Каленюк намалювала незабарвлену картину політико-економічної структури в епоху Зеленського-Єрмака:
«Гарна історія полягає в тому, що повномасштабне вторгнення росії в Україну у 2022 році значною мірою знищило покоління олігархів, яке мало волю і можливість грабувати українську економіку з того часу, як країна звільнилася від СССР у 1991. Старі титани більше не мають тих повноважень над парламентом і ЗМІ, які вони раніше мали, і багато їхніх промислових активів знаходяться поза досяжністю на територіях, які тепер окуповані російськими збройними силами. Але погана історія полягає в тому, що Єрмак зачарований владою й створює нову систему олігархії, яку він і очолює».
Зі слів Каленюк, через своїх заступників в Офісі Президента та Кабінету міністрів, які підпорядковані йому, він намагається отримати контроль над значною частиною української економіки, а також правоохоронними органами та системою безпеки. Пов'язані з ними люди у бізнесі отримують держзамовлення за завищеними цінами.
«Він не будує сильної України», — сказала Каленюк. — «Він підриває зусилля щодо ведення війни... Можливо, ми маємо справу з формуванням нової олігархії під прикриттям воєнного стану, оголошеного торік урядом Зеленського».
«Єрмак — це батько, який вчить цих дітей керувати бізнесом», — сказав Юрій Алаторцев, генеральний директор компанії з виробництва добрив. Власне, «бізнес» в Україні сьогодні, за його словами, — це політична корупція.
Єрмак та Зеленський контролюють урядову партію «Слуга народу», яка має більшість в однопалатному парламенті України. «Будь ласка, будьте впевнені», — написав мені Алаторцев, — «із мономажоритетом у парламенті ви зможете відкрити власний монетний двір».
Єрмак заперечує, що він використовує офіс Зеленського для руйнування України. Дар'я Зарівна, радниця Єрмака, сказала мені, що така критика — «інформаційна війна проти керівництва України», яку веде росія — твердження, яке сам Єрмак зробив під час візиту до Вашинґтона у грудні.
Вона також сказала, що «українські олігархи», які виступають проти команди Зеленського, використовують «медійний ринок» для боротьби проти антикорупційних реформ. Але корупція, яка давно забруднює політичну систему країни, хвилює українців, що знаходяться далеко від кола влади.
«Велика корупція — найбільша проблема України», — прямо та відверто сказала мені 18-річна дівчина в одному з київських кафе. «Я люблю Україну, але я вагаюся щодо того, щоби віддати гроші військовим через побоювання, що нечесний чиновник вкраде мою пожертву».
Раніше цього року журналісти-розслідувачі розкрили, що ціни, за якими постачальники обіцяли передавати продукти першої необхідності, такі як картопля та капуста, українським військовикам, були завищені вдвічі-втричі порівняно із цінами, повідомленими офіційно податковим органам уряду. В опитуваннях, проведених влітку минулого року Фондом Демократичні Ініціативи імені Ілька Кучеріва, українці назвали корупцію головною перешкодою для розвитку підприємництва в країні — важливіше навіть за руйнування, спричинені війною.
І більшість українців, які взяли участь в опитуванні, сказали, що було б «відповідним» для іноземних партнерів надати військову допомогу «тільки за умови ефективної боротьби з корупцією в Україні». Так, у нещодавньому «індексі сприйняття корупції», складеному організацією-спостерігачем Transparency International, Україна посіла 116-те місце зі 180 країн — не набагато випереджаючи росію, яка посіла 137-ме місце.
Проте саме на Офіс Президента України, базу влади Єрмака, Білий дім розраховує у боротьбі із системною корупцією. Можливо, лист Ради національної безпеки США був спрямований частково для того, щоби показати Україні, що Байден серйозно ставиться до проблеми корупції й американські чиновники сумніваються у подальшому наданні допомоги.
А проте, оскільки Єрмак є найважливішим радником Зеленського, виходить так, що не можна обійтися без Єрмака: у дискусіях, пов'язаних із війною він є головною контактною особою у Києві для Джейка Саллівана, радника з національної безпеки президента Байдена, якого Єрмак нещодавно назвав «моїм дорогим другом». Що це — лестощі чи визнання?
На кону стоїть багато: український захисник на фронті ризикує своїм життям не лише задля того, щоби повернути контроль над територією та економікою своєї країни для її найхитріших гравців. Такий результат, хоч і означав би поразку для росії, але був би порожньою перемогою для України та США.
Тим часом американський Конґрес усе ж надав близько $67 мільярдів на оборону України, і, за однією оцінкою, вартість війни на виснаження може перевищити $1 трильйон. Що може запобігти тому, щоби такі трансформаційні суми грошей, які понад п'ять разів перевищують ВВП України до війни, були висмоктані менеджерами висхідної олігархії?
«Це буде бенкет у кривавій воді», — сказав Роланд Шпіц, колишній інвестиційний банкір у Києві. «І найбільші акули», — додав він, — «схильні бути людьми, які перебувають при владі. Нова команда завжди найголодніша за стару, попередню...».
Єрмак та Зеленський працюють в Офісі Президента на вулиці Банковій, 11, у центрі Києва, у масивній будівлі із шістьма колонами біля виступу. За совєцьких часів ця будівля була штаб-квартирою Центрального комітету Комуністичної партії України.
Кабінет Зеленського розташований на четвертому поверсі, Єрмака ж — на другому, але вони постійно перебувають на зв'язку. «Зеленський залежить від нього», — сказав мені колишній посол США в Україні Вільям Тейлор, і ця залежність поширюється також на питання політичної чутливості.
Під час президентства Дональда Трампа пан Єрмак, тоді ще особистий радник Зеленського, був направлений на зустріч із Рудольфом Джуліані, який від імені Трампа тиснув на Київ, аби той провів розслідування зв'язків Гантера Байдена з українською енергетичною фірмою «Burisma».Тейлор, який був присутній на зустрічах з обома цими людьми, вважає Зеленського «керівником цієї пари».
Що ж стосується Єрмака, «безперечно, ви чули історії», — з усмішкою сказав мені Тейлор. «Але, я наполягав, чи справді Єрмак є частиною рішення для створення кращої України? Чи це частина проблеми? Я бачу Зеленського як частину рішення», — дипломатично коментує Тейлор.
Андрій Єрмак народився 1971 року у Києві; його мати, Марина, була родом із Лєнінграда, а батько, Борис, — киянин, який служив у посольстві СССР в Афґаністані під час війни там. Єрмак мріяв стати військовим льотчиком, але зрештою пішов вчитися на міжнародне право в Київському інституті міжнародних відносин.
Коли він навчався на другому курсі, у 1991 році, раптово з мапи світу щез СССР, тож деякі його однокурсники влаштувалися на роботу до європейських юридичних фірм, але Єрмак залишився у новій незалежній Україні та заснував свою власну юридичну фірму, що спеціалізується на інтелектуальній власності та реєстрації компаній. Зі своєї роботи адвоката, як він сам сказав, він на практиці побачив, наскільки корумпованими були суди у постсовєцькій Україні.
Єрмак зустрів майбутнього президента країни близько 2010 року, коли його фірма представляла проросійський телеканал «Інтер», де Зеленський був генеральним продюсером. «Ми щиро товаришуємо з Володимиром Олександровичем уже багато років», — сказав Єрмак виданню «Українська Правда» у 2020 році.
Одним з елементів успіху Єрмака є його універсально визнана здатність до виснажливої роботи цілодобово. Він не має дружини або дітей, і буквально свій офіс на другому поверсі він зробив своїм будинком: він спить там, приймає душ, займається фізичними вправами та зберігає свій одяг.
На зустрічах із персоналом він вживає тільки ту їжу, яку готують військові кухарі, сторониться алкоголю. Хоча Андрій Єрмак здатний кричати на підлеглих, навіть ті, з ким він стикався, визнають, що знає, як за потреби можна добиватися свого.
«Як на мене, він дуже хороший оперативний менеджер», — заявив Олексій Арестович, який працював радником Єрмака два роки, відповідаючи за стратегічну комунікацію з національної оборони. Однак, за словами Арестовича, Єрмак також є майстром використання «чорної пропаганди» для нейтралізації суперників, що сприймаються ним за особистих ворогів.
У перші дні повномасштабної війни Арестович став неофіційним «терапевтом» країни, запевняючи українців у своїх щоденних відеоблогах на YouTube, що Україна незабаром переможе. За його словами, такий медійний зліт розглядався Єрмаком як загроза популярній повазі до президента Зеленського.
В українських ЗМІ невдовзі з'явилися повідомлення про те, що Арестович був агентом росії — найгірший гріх, особливо зараз. Не має значення, що Арестович бився на передовій проти росії у 2014 році, коли диктатор путін підбурював сепаратистське повстання на Сході України; шкоди було завдано, і Арестович вважав Єрмака відповідальним за наклеп.
«Єрмак — це двоособова людина, зло і добро разом», — пояснює свою думку його колишній радник. З погляду Арестовича, ключ до розуміння його ексбоса полягає у російському походженні Єрмака, адже як і у Зеленського, рідною й спільною для них трьох мовою є російська.
За високих націоналістичних пристрастей в Україні деякі українці відмовляються говорити мовою свого загарбника. Однак Єрмак та Зеленський і по нині спілкуються один з одним виключно російською мовою; це також була мова, якою говорили в Офісі Президента, уточнює Арестович, коли працював там. Він каже, що «Єрмак та його ключові заступники виявляють стиль поведінки, стиль управління, як цілком російський — усі вони думають про людей як про шахові фігури».
Інший колишній чиновник в адміністрації Зеленського також описав мені Єрмака як «свого роду особу російсько-совєцького типу» — того, хто віддає перевагу візантійському, завуальованому методу дій, замість більш сучасного, відкритого стилю. Єрмак хоче бути українським Рішельє у XXI столітті...
У грудні 2021 року із начальником Головного управління розвідки Міністерства оборони України генералом Кирилом Будановим я провів online-розмову через Zoom, під час якої він повідомив мені про наслідки звинувачень Романа Червінського щодо Єрмака, який є російським шпигуном. Виявилося, що заяви були помилковими за результатами вичерпного внутрішнього розслідування.
Потім він поцікавився, чому я маю на шпалерах у Zoom, зокрема, портрет письменника Антона Чехова та різьблену постать ведмедя. Буданов сказав, що це російські символи, на що я відповів, що мої шпалери також містять український символ — писанку.
«Я думаю, що ця війна жахлива. Я думаю, що путін — мерзотник», — на щó очільник ГУР Буданов відповів мені наступне: «Я дуже радий, що у вас є така конкретна позиція на підтримку України. Як журналіст, сподіваюся, що ви робитимете все можливе у своїй справі, щоби не створювати ще одного інформаційного прецеденту, який буде використаний росіянами. Росіяни люблять ці захопливі історії. Вони їх перекручують».
За словами Зарівної, коли розпочалася повномасштабна війна, скандал навколо Єрмака швидко втратив свою актуальність. Західна преса, схильна до розповідей про героїчну Україну під облогою РФ, схильна була відводити очі від брудних історій до війни, що стосуються найближчого радника Зеленського.
«Коли Білий дім хоче говорити з Україною», — починалася фраза у виданні The Wall Street Journal у червні, — «телефонують спершу Єрмаку». У статті наголошувалося, що Єрмак «заслужив капітал на Заході», допомагаючи евакуювати американців під час безладного відступу американської армії з Афґаністану у 2021 році, і цитувалася його «репутація кіномана з особливою перевагою італійського кіно — Фелліні, а не Вісконті».
Там не було згадки про скандал із його братом, або звинувачення Червінського у тому, що він служив російським агентом, або його репутацію як лідера нового покоління олігархів. Натомість видання наголошувало на прагненні Єрмака «перебудувати громіздкі бюрократичні процеси в Офісі Президента». Людина, яку розглядали критики у Києві як втілення політичної корупції, вихвалялася як заступник доброго правління.
Важко переоцінити роль олігархів в українській політиці від моменту розпаду СССР 32 роки тому. «Основна схема досить проста», — пояснює мені Арестович. — «Питання влади — питання грошей. І питання грошей — питання влади. Є химерний термін для такого негідного методу управління — «патроналізм» — феодальна система, в якій конкурентні клани, пов'язані особистими путами відданості, переважають над правовим порядком».
До обрання Зеленського бізнес-олігархія в Україні, як і в інших постсовєцьких країнах, функціонувала за системою видобутку й визиску доти, доки не переможе найсильніший. Чесному підприємцю було мало стимулів запускати компанію, бо з успіхом підприємства один із кланів може відібрати силою та заволодіти контролем, попри юридичні норми захисту, передбачені законами.
У міру того, як лідери кланів стали мільярдерами, захопивши промислові та фінансові активи, Україна залишалася відчайдушно бідною, її багатство регулярно виводилося з країни на офшорні рахунки. Так, у 2018 році, за рік до виборів, Україна посідала останнє місце серед країн Європи за рівнем ВВП на душу населення, трохи нижче за $3000, що на 8% нижче, ніж у Молдови, другої у списку найбідніших країн!
Існує вроджена неясність в олігархічних структурах, де б вони не виникали, як я дізнався на початку 2000-х років під час роботи головним редактором московського бюро Business Week. Якось я отримав дзвінок від бізнесмена, який повідомив мені, що його життя перебуває під загрозою через суперечку, пов'язану із приватизацією олійно-жирового заводу в українському морському порту Одеса.
Бувши заінтригованим, я сів на літак, але мені навіть не вдалося наблизитись до основної суті проблеми; також я відмовився, що викликало здивування мого супутника, від послуг повії, яку він узяв на себе наймаючи як подарунок. Десять років по тому, під час другої поїздки до Одеси, я запитав мого українського супутника про ім'я найбільшого власника активів у цьому промислове місто і він відповів, що це — Ігор Коломойський.
Коломойський славився репутацією одного з найжорстокіших олігархів у постсовєцькій Україні. Він мав значні активи у металургії, банківській сфері, авіакомпаніях, енергетиці та ЗМІ, а також був пов'язаний із Зеленським: його медіагрупа «1+1» включала український телеканал, який транслював сценарні шоу Зеленського та проголошував його передвиборчу кампанію.
Чимало впливових осіб із київських політичних, ділових та медійних кіл розглядали Коломойського як справжнього переможця неймовірного електорального тріумфу Зеленського, сучасного розбійника-варвара, який тепер керуватиме Україною за своїм привабливим фасадом. Однак, ця інтерпретація, мабуть, завжди була невірною.
Комедія Зеленського ґрунтувалася на його жорстких портретах олігархічних типів, і він проводив свою передвиборчу кампанію, обіцяючи позбавити Україну цих зажерливих паразитів. Якось на посаді, здавалося, він цілком серйозно поставився до цієї обіцянки й у 2021 році навіть підписав закон про публікацію загальнодоступного реєстру олігархів, який змусить їх постати перед осудом за шкідливі дії для суспільного добробуту.
Після вторгнення росії в Україну він підписав указ, який вимагає схвалення всіх трансляцій національних телеканалів, які в основному належать олігархам — Офісу Президента (йдеться про горезвісний загальнонаціональний телемарафон — прим. ред.). Враховуючи несприятливі події, один із впливових олігархів, Рінат Ахметов, часто званий найбагатшою людиною України, позбавився всіх своїх медіаактивів, включаючи найбільший телеканал країни «Україна 24», а потім, у вересні, лише за два тижні до мого приїзду до Києва, СБУ заарештувала Коломойського за звинуваченнями у шахрайстві та відмиванні грошей.
Ігор Коломойський, широко відомий як один із найжорстокіших олігархів України, був заарештований у вересні за звинуваченнями у відмиванні грошей. Вашинґтон підтримав це рішення; Коломойський уже був внесений до чорного списку Державного департаменту, йому було заборонено в'їжджати до США «через його участь у значній корупції», — заявив Антоні Блінкен у 2021 році.
Але як я дізнався у Києві, думки щодо арешту Коломойського серед місцевих експертів були поділені:
Сам Татаров також був звинувачений у корупції. Генеральний директор однієї із найбільших будівельних фірм України заявив агентству Reuters, що Татаров пригощав чиновників мішками з американськими грошима, щоби схвалити проєкти будівництва, але Татаров заперечує свою провину та заявляє, що політичні противники намагаються розібратися з ним.
Сам його обвинувач також став об'єктом звинувачень у корупції, пов'язаній із цією будівельною фірмою. Натомість Єрмак наполягає, що Зеленський має «нульову терпимість до корупції» та як доказ вказує на арешт у травні головного судді Верховного Суду України за звинуваченням у хабарництві у справі, порушеній федеральними антикорупційними прокурорами.
«Податківці США мають право знати, за що вони платять», — відповіла мені у розмові пані Зарівна на моє запитання про те, як Офіс Президента відреагував на послання Білого дому цьогоріч у вересні з приводу необхідності реформ для боротьби з корупцією. «Ми звітуємо про кожен витрачений цент і відкриті для незалежної перевірки».
Боротьба з корупцією в Україні частково походить із глибокого культурного розколу всередині країни. Як каже сам Єрмак, кремлівські пропагандисти у Москві прагнуть зображати уряд Зеленського як лігво злодіїв і з усім тим, думка, що Єрмак, використовуючи сумнівних заступників, подібних до Татарова, будує олігархічний клан, швидше за все виражається найкосмополітичнішою, західноорієнтованою, освіченою і добре пов'язаною частиною українського суспільства, людей, які вільно розмовляють англійською і почуваються всюди як вдома — в Європі чи в Америці.
Вони переважно надто молоді, щоби по-справжньому пам'ятати про СССР. Скажімо, Юлія Клименко, опозиційний депутат, що відповідає даному профілю — представляла Європейський банк реконструкції та розвитку, вона працювала в українському відділенні Transparensy Inmternational говорить, що «Зеленський упустив історичну можливість відправити у відставку злодіїв та ідіотів, які контролювали уряд на всіх рівнях».
Вона сказала, що натомість президент використовує воєнний стан для підтримки свого власного правління. Через два дні після нашої розмови, голова парламенту, який виступає на підтримку Зеленського, заявив, що реалізацію історичного закону про відлучення олігархів від держави, включаючи публікацію реєстру олігархів, буде припинено до кінця війни.
Роман Ільто працює у посольстві Швеції у Києві та займається питанням енергетики та охорони навколишнього середовища. На відміну від багатьох критиків олігархів, він бачив їхній зліт на власному досвіді — на початку 2000-х, після навчання у Гарварді, він повернувся до України, щоби працювати у сталеплавильній та гірничодобувній компанії, це було його перше знайомство з «клановою культурою».
Він розповів мені про це за сніданком у моєму готелі у центрі Києва. У ті дні, слухаючи нескінченне обговорення суперництва Коломойського та Ахметова, він почав розуміти олігархів як організаційний принцип українського політичного та економічного життя, а у 2016 році Ільто приєднався до «Укрнафти», державного гіганта нафти та природного газу та провів там майже 7 років, включаючи періоди роботи керівником державних відносин та відносин з інвесторами.
Від лютого 2022 року, за словами Ільто, контроль над енергетичним сектором був захоплений «олігархічним кланом, що зароджується», під керівництвом Єрмака. Відповідно до указу про національну безпеку, підписаного Зеленським, держава взяла під цілковитий контроль «Укрнафту» та інші стратегічно важливі компанії; можливо, дозвіл на націоналізацію був «необхідним злом» для підтримки армії нафтою та іншими важливими ресурсами.
«Проте, Ви ставите питання, чому тут немає належної ради директорів, чому тут немає належного контролю?.. Це ідеальне середовище для корупції та неправильних дій, — для класичних олігархічних маневрів, таких як виведення активів з державної власності», — пояснює борець з олігархами. У жовтні, приблизно через місяць після моєї розмови з Ільто, керівництво «Укрнафти» оголосило, що до кінця 2023 року буде створено незалежну раду директорів для компанії.
Крім того, пан Ільто згадав про ще одного заступника Єрмака, Ростислава Шурму, який служив клану Ахметова багато років, перш аніж очолити контроль за енергетикою та іншими секторами економіки в Офісі Президента. Як і Олег Татаров, Шурма згадується у київських колах як важлива ланка у машині Єрмака.
«Він дійсно виступає як касир для Єрмака та всього Офісу Президента», — сказав колишній офіційний представник адміністрації Зеленського, який відмовився виступати на публіці зі страху, як він сказав, стати ціллю банди Єрмака. У довгій статті «Українська Правда» цьогоріч показала Шурму як будівельника невеликої імперії.
Це видання (що належить приватній інвестиційній фірмі під управлінням бізнесмена, який народився в Чехії й службовця ради директорів Transparency International Ukraine, Томашу Фіалі) цитувало «скандал», в якому держава купувала енергію від сонячних електростанцій, співвласником яких є брат Шурми, навіть попри те, що ці станції більше не було під'єднано до української енергосистеми! Коли ж часопис Time звернувся до Шурми з цього питання, він назвав це «брудною історією, інспірованою ворогами Зеленського».
В Україні, як і на росії, конспірологічне мислення є неминучим побічним продуктом олігархічного правління. Одне джерело в Києві запевнило мене, що азартні компанії країни таємно переводили біткойни до штабу Зеленського в обмін на вигідний податковий режим; але ніхто не зміг підтвердити це твердження.
Проте, повернувшись назад до США, мені було важко відмахнутися від поширених занепокоєнь із приводу появи нової олігархії. Чи дійсно Україна, навіть за президента, який заявляє про свою протидію олігархічним структурам, що настільки відрізняється від росії та інших постсовєцьких країн, де державні компанії є помітними притулками для виведення критичних активів?
Можливо, як стверджують деякі посадовці в Києві, команда Зеленського-Єрмака будує свій власний клан, «переважно щоб протистояти олігархам». Таку ж думку я почув в особистій розмові з фахівцем з України в Університеті Джорджа Вашинґтона паном Генрі Гейлом. Офіційні особи у Вашинґтоні безперечно переймаються тим, що американські податки можуть зникнути у глибокій ямі української корупції.
«Чи турбуємося ми про захист кожного центу?», — говорить Летіша Лав-Ґрейєр, директор із міжнародних справ та торгівлі в Управлінні з контролю виконання урядових зобов'язань. — «Безумовно. Це ж наша робота».
Як додала чиновниця адміністрації Байдена, вказаний контрольно-розвідувальний орган Конґресу «бере участь у щомісячних зустрічах з цього питання з представниками Державного департаменту, Міністерства оборони та Агентства міжнародного розвитку». Вона зазначила, що Ірак, Афґаністан, Гаїті та Боснія та Герцеговина — це приклади застережень щодо потенціалу корупції у зусиллях відновлення після війни.
Однак коли я припустив, що в Україні з'являється новий олігархічний режим, зосереджений в Офісі Президента, пані Лав-Ґрейєр утрималася від коментарів. Вона лише сказала, що її «команда ще не відвідувала Україну та не зустрічалася з представниками уряду там».
Для Байдена питання політичної корупції в Україні одночасно вкрай знайоме та особливо складне. У період свого перебування на посаді віцепрезидента у 2009-2017 року він займався Україною в адміністрації Барака Обами, а у 2015 році співробітник Держдепу висловив побоювання помічникові Джозефа Байдена щодо того, що участь сина Гантера Байдена в раді директорів енергетичної компанії «Burisma» може ускладнити зусилля президента Обами щодо стимулювання Києва до боротьби з корупцією.
Однак цей співробітник, який пізніше розповів свою історію на закритому засіданні у Конґресі, повідомив, що помічник сказав йому, як «Байден-старший не мав ресурсів для розгляду цього питання, враховуючи, що його старший син, боровся з раком». Саме бажання розкопати політичний бруд, пов'язаний із діяльністю Гантера в Україні, призвело Трампа до погроз заморозити військову допомогу для України та його першого імпічменту.
Найгірший сценарій для України — це дуже, справді дуже «погана історія» — полягає у тому, що олігархічні нахили Єрмака посилюються настільки, що Вашинґтон і союзники в Європі відмовляться як від військової допомоги, що триває, так і від планів масивних вкладень і допомоги Україні для післявоєнного відновлення. Уряд Зеленського у відповідь відкриває ще один сумний розділ корумпованого, паразитичного правління у постсовєцькій Україні.
Членство в Євросоюзі стає нездійсненною мрією, а зневірені громадяни вдаються до насильства, намагаючись повалити своїх гнобителів... За іронією долі, цей сценарій має жахливе відлуння того, як росія за путіна перетворилася на підперезану державою олігархію, якою вона стала сьогодні; але так не має бути й не повинно.
Вирішальна різниця між РФ в епоху путіна і сьогоднішньою Україною полягає в тому, що путін придушив російське громадянське суспільство: преса залякана; антипутінські політичні активісти сідають у в'язниці або гинуть; самостійники й регіоналісти рятуються втечею за кордон. В Україні, попри те, що Офіс Президента зберігає контроль над телемовленням під час війни, громадянське суспільство продовжує активно розвиватися.
Новинні ресурси зосередили свої слідчі дії на кейсі Єрмака, а антикорупційні групи є у великій кількості не лише у Києві, однак і у таких великих містах, як Харків, Одеса, Львів. Діячі опозиції в парламенті, а також критики уряду Зеленського у ділових та фінансових колах здебільшого не бояться бути почутими, тож цілком можливо, що настане мирна розплата, яка призведе до повалення Єрмака та його поплічників та прискорить інтеграцію України із Заходом.
Щоби протистояти корупції, деякі люди в Україні закликають ЄС відіграти сильну, навіть вирішальну роль у повоєнному відновленні України. Як сказав мені Роман Ільто, ЄС має створити та керувати агентством із реконструкції України для управління проєктами відновлення, щоби гарантувати, що кошти на реконструкцію не потраплять у чужі руки: «Я думаю, люди були б цьому раді. А поки відновлюються електростанції, відновлюються дороги, відновлюється житло — то країна перебуває на шляху до Європейського союзу».
Українці, як і раніше, болісно усвідомлюють свою репутацію на світовій арені.«Будь ласка, пам'ятайте, що не всі українці — шахраї та ідіоти», — написала мені Клименко, депутат від опозиції, додавши в кінці повідомлення смайлик «:)». Вона підкреслює, в Україні «є ще багато порядних людей, які люблять нашу країну і прагнуть збудувати вільне суспільство».
Але це все, звичайно, вимагає не лише чесних виборів та необмеженої преси, а й свободи від згубних лещат олігархії. Українці знають із довгого та гіркого досвіду, що політична незалежність мало що означає без економічної демократії.