Адже РФ воюватиме доти, доки у неї буде кубишка із нафто-газо-доларів. Прикро, що світовий істеблішмент не чухається у цьому напрямку...
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).
У швейцарському Давосі відгримів Всесвітній економічний форум. Далі подаю власні стислі суб'єктивні висновки події та які наслідки вона матиме для України.
Отже, по-перше, «Don't look up!», — так можна було би сформулювати гасло форуму, якщо аналізувати тематику кількох сотень side events. 80% присвячено штучному інтелекту, 1% питанням глобальної безпеки.
Світ підійшов найближче за останні 60 років до межі глобального конфлікту, і перша ж гібридна атака по незахищеній європейській енергосистемі перетворить штучний інтелект на теплу згадку про старі добрі часи. До цього слід готуватися, а не чекати.
По-друге, Україна привносить в порядок денний форуму питання глобальної безпеки, і тим самим ми, по суті, виступаємо більш зрілим учасником процесу, хай і не з доброї волі. Українські зусилля в цьому напрямку успішні й усіма помічені, про що свідчить склад учасників дискусійних панелей.
По-третє, основне повідомлення України до Заходу було сформульоване у виступі президента Володимира Зеленського й багато разів повторено: щоразу, як потрібні були сильні рішення, Захід відступав чи гальмував, боячись ескалації з боку росії, але Україна робила своє, й ескалації жодного разу не було. Тож аргумент про ескалацію треба назавжди прибрати зі столу.
По-четверте, за минулі місяці українська дипломатія (у широкому сенсі, включаючи, крім професійної, ще й парламентську, громадську, мистецьку тощо) доклала екстраординарних зусиль для донесення до союзників і партнерів розуміння:
Відтак, падіння України означає неминучу подальшу ескалацію, що вони завтра можуть опинитися під вогнем гібридних атак, тож мусять перевірити свою готовність. Отже, розуміння на Заході зростає, хоч і не такими темпами, як нам би хотілося.
Демократія, бюрократія та традиція не дозволяють швидких рухів. На додачу західним урядам доводиться боротися з власними пацифістами, що мають в суспільствах неабияку вагу.
По-п'яте, водночас стратегія Заходу щодо РФ виглядає як очікування джокера («чорного лебедя»). Тобто фактично це не стратегія, а сором'язливе маскування її відсутності.
Ба більше: вони не лише не мають стратегії, а й переконані, що вона їм не потрібна. На жаль, це в основному ірраціональна політика, керована страхами, а не інтересами.
По-шосте, росіяни вірять, що НАТО досягло ліміту можливостей щодо підтримки України, а НАТО дійсно не має резервів на випадок війни. Це означає необхідність швидкої розбудови спроможностей ВПК США та країн Європи.
А для цього потрібні непопулярні політичні рішення щодо перерозподілу бюджетних коштів для гарантії довгострокових контрактів виробникам. Також потрібно негайно узгоджувати технічні та юридичні стандарти між країнами, створивши військово-промисловий альянс на кшталт «Airbus».
По-сьоме, водночас надзвичайно важливим є закриття шляхів обходу санкцій. У тому числі, — силами західних спецслужб, щоби перекрити можливості постачання росії складових для виготовлення зброї.
По-восьме, всі уми західних еліт зосереджені на американських виборах, від яких, на їхню думку, залежить все на планеті. Власне, із цим треба погодитися, враховуючи, що у випадку призупинення американських зобов'язань в рамках НАТО вся Європа залишається майже незахищеною вперше після Другої світової війни.
Результат виборів неможливо передбачити (це і є демократія), але ще менше (на думку американських експертів) можна передбачити зовнішню політику Дональда Трампа в разі його перемоги. Треба дивитися, хто буде його команда з питань національної безпеки.
По-дев'яте, останнім часом, схоже, накопичуються позитивні новини щодо конфіскації російських активів. Історія довга, рух повільний, але з мертвої точки зрушили; Божі млини мелють повільно, але невідворотно.
По-десяте, завдання для України: робити свою «домашню роботу» у сфері реформ та демократії (привіт тим, хто переслідує журналістів та чинить тиск на бізнес) й посилювати свій вплив на західну політику через всі доступні інструменти. Основні українські аргументи мають носити не моральний характер («ми воюємо за свободу», «ми вас захищаємо»), а економічний у широкому сенсі.
Тобто, сприяючи українській перемозі, ви відвертаєте більшу війну й запобігаєте більшим витратам; витрати від ненадання допомоги Україні набагато більші, ніж сама ця допомога; Україна успішно вирішує глобальні безпекові завдання за дуже малі гроші й без втрат життів солдатів НАТО. На додачу до того, основний аргумент до американців: гроші переважно залишаються у США, створюючи тут робочі місця.
І по-одинадцяте, ключовим фактором є масований дипломатичний тиск на західних партнерів, у широкому розумінні: не лише МЗС, а діалог на рівні парламентів, бізнес-спільнот, університетів, громадських організацій, митців, церков. (Одна з найбільших загроз Україні — це теза про обмеження у нас релігійних свобод).
Важливо тиснути не згори, а знизу. Наприклад, у США треба їздити по виборчих округах ключових конгресменів і сенаторів та працювати з їхніми виборцями.