Найважче зрозуміти те, чому деякі західні уряди продовжують намагатися вести з путіним справи у звичному режимі
М’яко кажучи, це дуже дивно, що президент Джо Байден готовий постачати передові ракети Україні лише в тому випадку, якщо вони не будуть використані для удару по росії. володимир путін може обстрілювати українців через кордон, коли йому тільки заманеться. Але армія України не повинна відповідати своїм кривдникам.
Про це пише оглядач газети The Guardian Саймон Тісдалл, вказуючи на ще одну дивну річ: ООН добивається, щоб росія дала згоду на експорт українського зерна з Одеси й інших портів. Саме путін блокує доставку 22 мільйонів тонн української пшениці на Близький Схід і в Африку, де мільйонам людей загрожує голод.
США і Велика Британія в минулому наробили багато шуму навколо захисту свободи навігації в міжнародних водах включно з Чорним морем. Але 24 лютого вони чомусь раптом вирішили вручити ці води росії, чий флот обстрілює і тримає в облозі українські міста і порти.
Мудрі голови вказують на те, що Туреччина виступає гарантом розмитої конвенції за 1936 рік, яка обмежує прохід через Босфор військових суден в часи війни. І нібито тому західні сили не можуть розблокувати Чорне море. Але до біса це! Реджеп Тайїп Ердоган повинен допомогти своїм західним партнерам. Зараз саме час турецькому жорсткому лідеру згадати про свої зобов’язання, а також схвалити заявки Фінляндії й Швеції на вступ в НАТО.
Небажання НАТО перехопити ініціативу теж незбагненне. Альянс продовжує пасивно реагувати на російську поведінку. Пропозиції закрити небо хоча б над західною частиною України знову і знову відкидаються як надто ризиковані. Добре, тоді треба спробувати щось інше!
Залишившись з ворогом сам на сам, президент Володимир Зеленський просить надати важке озброєння. Але його заклики часто лишаються без уваги або ж відповідь на них сильно затримується.
«Нам потрібно серйозно поставитися до того, щоб забезпечити армію України всім необхідним і допомогти їй зробити саме те, про що весь світ її просить: розбити одну з великих держав світу на полі битви самотужки», – сказав колишній командувач НАТО в Європі генерал Філіп Брідлав.
Саймон Тісдалл погоджується з ним. Не можна покладатися лише на санкції. І ЄС довів це минулого тижня. Його рішення дозволити «угорському міні-путіну» Віктору Орбану потопити ембарго російської нафти було дуже дивним. Але канцлер Німеччини Олаф Шольц й інші європейці, які тремтять, цілком задоволені. З нафтою розібралися, тепер вони будуть наполегливіше боротися з тим, чого їхні банкіри й бізнесмени бояться найбільше – з санкціями проти російського газу.
Але, напевне, найважче зрозуміти те, чому деякі західні уряди продовжують намагатися вести з путіним справи у звичному режимі, хоча вони точно знають про всі звірства і воєнні злочини, скоєні російською армію.
Всупереч всім заявам Пентагону за останній час, Байден наголосив: «Ми не добиваємося довготривалої війни лише для того, щоб завдати болю росії». Він проігнорував вимогу міністра закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс про повний вихід російських військ з Криму і Донбасу. Надто стримані цілі Байдена – це маніфест «заплутаної серединки».
В якому становищі через це Україна? Вона все ще сама на полі битви, без важливого сучасного озброєння, вимушена воювати за власне життя «лише однією рукою», тому що іншу тримають її ж найближчі друзі.
А в якому становищі Захід? Однаково боячись поразки й перемоги, він сподівається, схрестивши пальці, на певний пошарпаний компроміс, в якому Україна зможе уникнути капітуляції, а путін погодиться задовольнитися безкарністю й якоюсь частиною української території в обмін на припинення кошмару. Цей підхід підкошених колін гарантує лише одне: війна буде дуже довгою.
Лише прямий чи непрямий військовий тиск НАТО може змінити цю динаміку. Балотуючись в президенти у 2020 році, Байден обіцяв покінчити з «нескінченними» американськими війнами. Тепер трепетно стримуючи свою відповідь, він й інші лідери Заходу прирікають Україну саме на це.