Захід втомився від далекого бойовища. У хід пішли відверто маніпулятивні вкиди заради схиляння Києва до угоди із Москвою.
Останніми днями британська газета The Financial Times засипає читачів дуже неоднозначними, м'яко кажучи, публікаціями. Частина з яких негайно отримує офіційне заперечення (як наше МЗС заперечило заяву «інформованих джерел FT» щодо обговорення зупинення війни по лінії зіткнення і більшої готовності України за міністра Андрія Сибіги до обміну безпеки на території).
Чи буде так само заперечена публікація інформації від «неназваного посадовця» про готовність президента Джозефа Байдена почати просувати Україну в НАТО — невідомо. Загалом це виглядає як вкиди чи то дезінформації, чи провокативних матеріалів.
Тобто, як певний хайп, або навіть замовлення Кремля. Але можна це оцінювати й суто політичні продумані кроки: інформаційні маніпуляції з метою узгодження позицій України та партнерів у питанні умов переговорів і перемир'я.
Адже ніхто на Заході не скаже відверто: «Здавайте території і давайте завершимо цю затягнуту історію». Це може сказати тільки Володимир Зеленський — і от його до цього всіляко попихають.
Вся відповідальність за формат завершення війни має лежати на Україні. Для всіх зацікавлених сторін умови перемир'я мають виглядати не «Захід примусив Україну до миру на визначених ним умовах», а саме: «Україна вирішила припинити війну і визначила прийнятні для неї умови цього».
Жодне рішення не має читатись як примус — інакше це вдарить по рейтингах західних політичних лідерів. Частина їхніх виборців, орієнтована на локальні проблеми, може просто вибухнути обуренням.
І це помітно вдарить по рейтингах відповідних політиків та їхніх партій, які й так зазнають ударів від лівих і правих популістів. Загалом це буде цілком логічна реакція виборців-антиглобалістів:
«А за що ж ми тоді платили з наших податків протягом кількох років?! Якщо від початку можна було отак все вирішити в примусовому порядку. Жорстко схилити Україну підписати ще у Стамбулі 2022-го. Тоді загинуло би на порядок менше людей, не було би зруйновано стільки міст, не постраждала би настільки інфраструктура — і не потребувала допомоги у відбудові. І, звісно, це и нам коштувало набагато менше. Так чого наші політики тягнули, чому не примусили до миру одразу?!».
Це очевидний сценарій, тому ніхто з лідерів НАТО не ризикне приймати рішення замість України. Суто виборча логіка усталених демократій, а не аж така вже повага до України чи впевненість в наших оборонних і наступальних спроможностях.