Континентальна армія північноамериканських провінцій здолала британців завдяки майстерності, а не чисельності. Українці повторюють це.
До такого висновку на шпальтах видання Time дійшла команда впливових американських аналітиків. Професор Єльської школи менеджменту Джеффрі Зонненфельд, експосол США в Україні Вільям Тейлор, колишній очільник Південного командування США генерал Баррі МакКефрі, генерал-лейтенант ВПС США у відставці Джеймс Клеппер і старший науковий співробітник Єльського інституту лідерства Стівен Енрікес назвали Курську операцію надією для порятунку нашої державності.
За їхніми словами, Україна не збирається захоплювати Москву, але наш Сили оборони здивували багатьох своїм без перебільшення блискавичним просуванням углиб російської території, розширивши зону впливу із початкових 12 км до майже 50 км. Фактичний контрнаступ українських військ на Курщині не лише свідчить про рішучість Києва, а й нагадує про важливі події у воєнній історії, які варто згадати.
Всього за якихось 24 години армія України розгромили дві великі лінії укріплень на схід від Сумщини поблизу міста Суджа, на будівництво яких у РФ пішло понад два з половиною роки та понад $170 мільйонів. Провідний критик Кремля фінансист Вільям Браудер назвав цей тріумф Києва «глибоким приниженням для путінської аури непереможності, що послаблює його імідж в очах російського народу».
Хоча успіхи України незначні у географічному сенсі, вони є значними в інших площинах, які не менш, якщо не більше, важливі для досягнення успіху на полі бою. Паралельні моменти в історії показують стратегічне та символічне значення цієї кампанії, яку безліч самозваних експертів затаврували агонією Зе-влади перед примусом до мирних перемовин із Москвою.
Французький імператор Наполеон I Бонапарт вважав моральний дух основним принципом бойового успіху, заявивши при цьому: «На війні моральний фактор відноситься до фізичного як три до одного». Під час Другої світової війни битва за Іводзіму стала поворотним пунктом у війні за Тихий океан; забезпечуючи стратегічну позицію, цей запеклий бій за перший японський острів зміцнив моральний дух союзних військ і громадянського населення Заходу.
Раптовий напад України може стати таким же джерелом натхнення. На тлі продовження багатомісячного беззупинного російського вторгнення, особливо на Сході, виснажена та змучена Україна кинула виклик очікуванням і зараз переламала перебіг подій; на скільки довго, — покаже час.
«Як і у випадку з Іводзимою, мета Києва — не завоювати нові землі, а зупинити ворога, повернути втрачені міста й села, забезпечити мир та процвітання українського народу. Сміливий крок Володимира Зеленського та його головнокомандувача генерал-полковника Олександра Сирського може стати стимулом для українських солдатів продовжувати битися в інших місцях. Нам видається символічним провести паралелі з американською історією другої половини XVIII століття», — зауважили аналітики на шпальтах видання Time.
Наприкінці 1776 року генерал Джордж Вашинґтон та його Континентальна армія щойно зазнали низки поразок. Щобільше, в умовах гострої нестачі постачання багато хто почав сумніватися у компетентності головнокомандувача і в перспективах перемоги, але Вашинґтон відчув момент та вирішив провести свої війська через дві вирішальні битви — за Трентон і Принстон, — у середині зими, переломивши ситуацію на користь революціонерів, змусивши британців оборонятися та перерозподіляти ресурси.
Як і Континентальна армія, Сили оборони України опинилася в умовах обмеженої кількості запасів та військ (особового складу й техніки). Успіх прийде лише у формі ретельно розроблених контратак, які будуть вигідні меншим, моторнішим силам України, при цьому захищаючи їх від невблаганного тиску росії.
Теперішній український «Drang nach Nord-Osten» може спонукати Мокву до відволікання ресурсів з інших регіонів, таких як східна частина Донецької області, де вона провела кілька наступальних операцій: знищення й загарбання Бахмуту, Мар'їнки, Авдіївки. Можливості для додаткових контрзаходів із боку українських сил можуть з'явитися у міру того, як РФ передислокуватиме свою армію і, можливо, строковиків, а також ресурси зі Східного фронту і перебудуватиметься з тотальної наступальної стратегії на більш вивірену.
У Москві замішання виходить далеко за межі поля бою — у той час, як путін був осоромлений на світовій арені українськими успіхами, інші члени кремлівської банди намагаються перекваліфікувати цю подію на терористичний акт, що ще більше виправдовує дії РФ в Україні. Минулої п'ятниці Національний антитерористичний комітет росії запровадив режим «контртерористичної операції» у трьох регіонах: Брянщина, Курщина і Білгородщина, звідки поспіхом втекли понад 76 тисяч осіб.
«Подібний відчай лише посіє сумнів серед російських військовослужбовців та громадськості. Слід наголосити на тому, наскільки важливою є фінансова та військова підтримка з боку іноземних партнерів, можна судити за прикладом Континентальної армії часів Війни за незалежність США. 1777 року у битві за Саратоґу генерал Гораціо Ґейтс і його американські солдати розгромили британці, закріпити власні успіхи оточенням міста Олбані, і зрештою переконали французів надати революціонерам додаткову, більш значну фінансову та військову підтримку. Допомога Франції була необхідна Америці для продовження наступу та остаточного успіху в Йорктауні, який поклав край Війні за незалежність», — заявляють аналітики.
Можливо, найважливішим наслідком такого наступу на Курщину є повернення впевненості міжнародних партнерів, котрі підтримували Україну до цього моменту. Як і у випадку із Францією під час Війни за незалежність США, інвестиції українських союзників не зникли даремно, а втілюються в оперативно-тектичні успіхи.
Саме ця фінансова та військова підтримка дозволила Києву продовжити чинити всенародний опір, здійснити швидке і несподіване вторгнення на територію РФ, кордони якої (як ми всі знаємо) «ніде не закінчуються і не починаються». Від цієї підтримки, швидше за все, залежатиме успіх України у нинішньому наступі та у всій війні проти Москви.
«Нещодавнє проявлення стійкості дасть додаткову їжу тим, хто продовжує наполягати на подальшій підтримці України, і змусить замовкнути тих прихильників на словах, але критиків на ділі, які почали закликати до умиротворення та сідання за стіл перемовин із РФ. Досі вільний світ не слабшав у підтримці України проти російської агресії та прагнення путіна відновити давно спочилу російську імперію. Сміливі дії Зеленського і Сирського за минулий тиждень дали українському народові й усьому світові нову надію, подібну до надії Джорджа Вашинґтона, що переправився через річку Делавер, або американських морських піхотинців, які підняли прапор над Іводзимою після важкої перемоги», — висновується у матеріалі видання Time.
Під кінець американські аналітики прогнозують чинному кремлівському ватажку долю попередників: 1917 року цар Ніколай II після кількох років війни, величезних військових втрат і падіння морального духу на фронті та у тилу втік, але був убитий заколотниками, після загального страйку і військового перевороту Петрограді влада монарха впала. Ніхто не знає, де й коли може бути переломний момент для путіна, проте це неодмінно відбудеться.
Знаково, що раніше медіаагенція «Останній Бастіон» повідомляла читачам про те, що на полі бою в Україні майбутнє війни швидко стає справжнім. Тисячі безпілотників наповнюють небо, нагадуючи рої смертоносних шершнів, від яких не сховатися навіть у бетонованих бліндажах.