Лише до зубів наїжачені сучасною зброєю, загартовані у боях Сили оборони України — надійний щит і меч всієї Європи. Захід цього не розуміє.
Далі — про миротворчість... Заглибимося у минуле, щоби пригадати, як влада Південної Кореї відмовилася підписувала угоди про перемир'я 1953 року, бо вирішила не відмовлятися від перспективи об'єднання двох Корей силою.
Слід зауважити, що у тих перемовинах також цілеспрямовано не брав участі й СССР («старший брат» майбутньої КНДР) — лише сили ООН на чолі з американським генералом, маріонетковий режим у Пхеньяні та комуністичний Китай. Тобто Москва наслідувала дії Сеулу.
Іншими словами, якщо перемовини про (потенційне, але не ймовірне) припинення вогню відбуватимуться і згоди між нашою та російською стороною щодо ключових питань не буде (а її не буде), така угода вимагатиме міжнародної «надбудови». Якщо хочете, то саме отих «гарантій».
Відтак очевидно, що вигадати кращі гарантії, ніж доозброєння України, поки ніхто так і не спромігся. Звісно, для тієї ж Кореї була створена Наглядова комісія нейтральних держав-спостерігачок за перемир'ям у складі Чехо-Словаччини, Польщі, Швеції та Швейцарії. Прикметно, що ця наглядова комісія існує й досі, і в нашому випадку охочих приєднатися може бути значно більше, це факт.
Однак під такий механізм усе одно треба підганяти силовий паритет. І, як підказує холодний розум та залишки оптимізму, світ укотре завмер в очікуванні непрогнозованих рішень президентської адміністрації Дональда Трампа.