Українське суспільство певне, що ЄС і НАТО допоможуть завадити РФ сунути далі від поточної лінії фронту після умовного перемир'я. Це ілюзія!
Варто лишень поглянути на поточний стан військово-технічної допомоги наших партнерів, щоби зрозуміти: добровільно-примусово за Україну воювали, воюють і воюватимуть тільки її громадяни. А от за гроші, — безліч охочих іноземців (доведено сотнями бійців із країн Латинської Америки).
Оприлюднені у різних засобах масової (дез)інформації, як вітчизняних, так і іноземних, мирні плани, чомусь приписувані особисто 47-му президенту США, вказують на наявність пунктів про створення міжнародної коаліції. Мовляв, деякі західні держави готові відрядити в Україну (без уточнення конкретного місця) до 200 000 миротворців.
Передбачається, що це будуть війська виключно з Європи. Які саме країни погодяться на такий крок та де вони наберуть такий величезний за кількістю контингент, ніхто звісно ж не уточнює, бо тоді не вийде поширити серед читачів марні сподівання й чергову дозу дофамін; плавали, знаємо.
Нумо розбиратися, хто б потенційно може відрядити до умовного Львова, Тернополя й Хмельницького своїх армійців. (Чесно кажучи, викликає сумнів не лише кількість, але й якість того людського ресурсу, який надішлють нам на поміч із Заходу).
Отже, на сьогодні найбільшу армію в Європі має Франції — 203 000 представників штатного особового складу (це разом із флотом, авіацією, ремонтниками, штабними працівниками тощо). Їй суттєво поступаються колишні розпалювачі двох світових війн — у Німеччини 183 000 військовиків, а замикають трійку лідерів піддані Його британської королівської величності — 150 000 армійців.
Важлива заввага — всі європейські армії (крім, хіба що, фінляндської) перебувають у недокомплекті та недофінансуванні. Тому-то щонайбільше можуть висмикнути зі свого складу — до 1-1,5% від загальної кількості; сподівання на те, що вказаний показник — це досвідченні вояки, які «з вогнем пройшли Крим і Рим», слід залишити при собі.
До прикладу, після терактів 11.IX.2001 у вторгненні в Афґаністан до США приєдналася міжнародна коаліція, котра насилу зібрала із 50 країн світу... аж 49 000 військовослужбовців! Із них 32 000 солдатів були американцями, а 17 000 — з Європи, кілька сотень надали Канада й Австралія.
Другим за кількістю контингентом був британський — 5 200 вояків, третім — німецький (2 700), четвертим — італійський (2 000), а найменше відрядила у гірські неплодоносні азійські піски дбайлива (переважно на словах) Франція — аж 177 солдатів. І то, французи всіляко ухилялися від боїв, виконуючи суто штабні функції.
Ну, ось приблизно від 20 000 до 30 000 армійців в Європі здатні набрати для підтримки мирного плану України. Інше питання, як і хто керуватиме такою різноплемінною масою людей, котрі до всього можуть мати цілком протилежні соціально-політичні погляди (лиш уявіть, як адепт фройдомарксизму із Нідерландів намагається щось пояснити своєму колезі в однострої із правоконсервативного польського середовища).
Власне, та ж сама Польща, до речі, дала міжнародній коаліції в Афґаністані під проводом США до 1 000 вояків; але зараз влада у Варшаві відмовляється відряджати своїх армійців в Україну. Тому жодних 200 000 чи 100 000 західних миротворців ми не побачимо, — це недосяжні цифри, за якими пустопорожні популістські гасла тимчасових урядовців.
Інша справа, якщо набирати охочих з Африки, проте там, зрозуміло, якість військовослужбовців також залишає бажати кращого. Можливо, владі у Києві слід замислитися питанням рекрутингу найманців у Латинській Америці й Азії, пообіцявши «солдатам удачі» гроші за виконання бойових завдань «на нулі».
У гіпотетичній миротворчій коаліції в Україні при появі загрози ті ж німці, французи, італійці, румуни (але точно не фіни) побіжать з усіх ніг, оголюючи величезні ділянки фронту. Войовничість більше не притаманна старим і старіючим європейським націям, чого не скажеш про відносно молодих північнокорейців, придбаних путіним для війни.
Теоретично, Туреччина може дати найбільший контингент — від 10 000 до 20 000 вояків; в Анкари ж друга за штатною чисельністю регулярна армія НАТО після Вашинґтона, до 360 000 осіб. До всього турки постійно здійснюють вишколи у реальних боях в окупованому Курдистані, а віднедавна — ще й в Іраку та Сирії.
Цінність життя у Туреччині така ж не велика, як і на московії чи КНР у зв'язку з її азійським нутром. Інша річ, що навряд чи Кремль погодиться завести взагалі будь-який іноземний контингент в Україну, вважаючи це прямою участю Заходу у війні, а отже, — загрозою для свого нового становища на Сході Європи.
Знаково, що раніше медіаагенція «Останній Бастіон» повідомляла читачам про те, як Дональд Трамп може примусити Україну піти на поступки Кремлю. Ні для кого не таємниця, що жертву легше спонукати до умиротворення, ніж тиснути на божевільного й очманілого агресора.