Галузеве міністерство досі все ще ігнорує потребу у військово-патріотичному вихованні школярів. Натомість РФ уже давно мілітаризує малечу.
Днями в Івано-Франківську 17-річний підліток загинув, а 15-річному ампутували ноги після того, як московити дистанційно підірвали «пакунок» в їхніх руках. На Харківщині ФСБ використала 15-річного хлопця як смертника, а Тернополі СБУ спільно із Національною поліцією запобігли теракту, який готувала 14-річна школярка...
В одному інтерв'ю харківський художник Павло Маков сказав, що вся світова культура потрібна, аби, коли їде швидка допомога з мигалками, всі інші машини на дорозі розступилися і пропустили її. Я думаю, аби наших дітей не вербували ФееСБешники, нам потрібно серйозно зайнятися громадянською освітою у школі.
Звісно, цей предмет потрібно ставити в розклад не у 10 та 11 класах, а значно раніше. Ми маємо змінити підхід до викладання громадянської освіти: змінити її програму, підготувати підручники, провести навчання для вчительства.
Зараз курс відірваний від реального життя та не допомагає дітям орієнтуватися у викликах нашого світу:
Окрім історії, мови та культури громадянська освіта має спиратися на основи суспільствознавства. Це все для того, щоби пояснити дітям основні поняття для дискусії про національну й громадянську ідентичність: держава, самоврядування, політична нація, децентралізація, волевиявлення, демократичність.
Але також громадянські компетентності мають розвиватися наскрізно: не тільки на уроці громадянської освіти, над цим мають працювати всі — від математики до технологій. У класі потрібно говорити: як реально працює українська політична система?
Чому «прості» й популістичні рішення не працюють в складних системах: чому не можна швидко підняти усім зарплати або «посадити корупціонерів»? – Відповіді на ці питання звучать для дітей вдома, як повторювані стереотипи, але взагалі не розбираються у школі.
Але треба розуміти й підводні камені. Проблема з засадничими поняттями — наприклад, «свободи» та «справедливості» у тому, що вони не мають єдиного визначення чи однієї правильної відповіді.
І от, яка моя викладацька позиція: я маю ознайомити аудиторію з різними підходами, різними концепціями й прочитаннями, а далі я вже ставлю їм питання, ми про все це дискутуємо, щоби кожен і кожна знайшли свої власні відповіді. Без диктату й нав'язування.
Звісно, робота із дорослішими студентами й студентками відрізняється від роботи з підлітками у школі. З молодшими точно треба дискутувати й будувати діалог, але все ж задавати рамку мислення, щоби, наприклад, виходячи зі школи, всі діти мали розуміння, що демократія, свобода слова, людська гідність, рівність жінок і чоловіків — нам як суспільству необхідні.
Але в громадянській освіті ми нікуди не відійдемо від необхідності базової освіченості. Діти мають розуміти логіку історичного процесу: світової історії та історії України, мати уявлення про різні галузі культури та прокачане критичне мислення.
І нам точно необхідно, щоб учителі й учительки були союзниками в цій історії. Ми не зможемо пояснити такі складні речі, як справедливість чи свобода на двогодинному тренінгу або через дорожню карту.
Ці поняття потребують тривалого й складного осмислення, опрацюванням, зусиль, докладених кожним окремим викладачем чи викладачкою, щоби провести 1 пару про свободу, я прочитала 5 книжок і мушу постійно додатково читати свіжі статті. Звісно, у вчительства не завжди буде на це час, але до цього слід прагнути.