Для нас ця війна — питання виживання. І щоби мати шанс на це виживання, мусимо знищувати пускові установки, з яких росіяни завдають ударів.
Що ми маємо станом на сьогодні? Західні країни попри санкції продовжують торгівлю із РФ, купують нафтопродукти та різноманітну сировину, натомість продають товари для російської оборонки. російська зброя напакована західними комплектувальними складниками.
Допомога Україні завжди супроводжується величезними труднощами, поки росіяни розігнали свій ВПК і не мають проблем зі швидким прийняттям рішень і адаптацією. У цій ситуації якщо Україна просто лінійно буде знищувати росіян і їхню техніку на своїй території, то перемогти не зможе.
Тож для того, щоби мати шанс на це виживання, ми мусимо знищувати пускові установки, з яких росіяни завдають ударів по Україні, підприємства на яких виробляють зброю та обладнання, об'єкти, які виробляють паливо тощо. Інакше це буде просто відтягування очевидного кінця.
І будь-яка зброя, яка буде надходити нам як допомога, буде відтермінуванням неминучого. Неминучого, якщо все буде лишатися як було.
Якщо ми не позбавимо їх засобів для ведення війни, достатнього обсягу грошей, виробничих потужностей, обладнання тощо, — буде катастрофа. Ми постраждаємо у першу чергу.
Ми маємо ситуацію, коли технологічно українська і російська армії здебільшого на одному рівні. Навіть перевага загарбників у ракетному озброєнні все одно великою мірою опирається на радянський спадок; як у випадку з пусковими повітряного базування.
У цій ситуації як тільки Україна знаходить якісь ефективні технологічні рішення, росіяни їх переймають і роблять більше. А коли ні в кого нема вирішальної технологічної переваги, то переможе в решті решт той, в кого найбільше.
Це ж стосується удосконалення тактики — якщо у вас схожі технології, то вони диктують однакові або схожі тактичні рішення. Щоправда, ворог може швидше й краще адаптуватися, і саме з таким суперником ми маємо справу.
Просто у нашій масовій свідомості є прогалина, яка не дозволяє прослідкувати цей процес на довший період. Перед вторгненням 2022-го у росіян було багато засвоєних уроків 2008-го у Сакартвело, потім вторгнення в Україну 2014-го, далі Сирія.
І в цій війні вони стрімко адаптуються; будемо буксувати в цьому плані — буде горе. Крім нагальних задач щодо розвитку власного ВПК, мобілізації, закриття технологічних прогалин тощо, треба нарешті почати вести системну смислову війну, як це робить ворог.
Ми повинні боротися за формування мислення та реакцій на заході. Звісно на це треба ресурси, яких ворог вкидає в цю справу неспівмірно, але потрібно шукати шляхи та можливості.
Зміна сприйняття цієї війни, зміна реакції на наші дії та дії росіян, коли росіянам дозволено у цій війні все, а нас обмежують, наприклад, щодо ударів по їх території — це програш у семантичній війні. Зміна цієї парадигми на нашу користь — відповідно перемога.
Програємо у ній не лише ми, Захід теж відстає; хоч іноді й робить потрібні кроки, але цього не достатньо. Помітили, що ті, хто носився з мантрою про «стратегічну поразку росії», раптом замовкли?
Ми повинні мати питання до самих себе, але не можу не втриматися, щоби не сказати, що це багато що говорить про рівень планування і розуміння ситуації в тих, хто приймає рішення на Заході. Ворог не просто має ресурси та використовує їх.
Московити швидко адаптуються до тактики, до технологічних змін та нових умов, які постійно виникають на полі бою. Це те, чого довго не хотіли помічати — і у нас, і на Заході.
У нас має бути максимально гнучка і швидка система AAR, систематизації бойового досвіду з реальним впровадженням в системі бойової підготовки. Така адаптивність в купі з постійним пошуком технологічних і тактичних рішень, масштабуванням їх впровадження та виробництва технічних засобів, завжди лишає і нас, і захід в ролі тих, хто наздоганяє.