За чинною Конституцією України, військове керівництво не може не бути підпорядкованим політичному. У нас не хунта, а криваве шапіто.
Колись німці у Сталінграді припустилися фатальної помилки, яка, ймовірно, коштувала їм цілої кампанії. Окрилені першими успіхами, вони рвонули в міську забудову, швидко дійшли до центру, підняли свій прапор на головній адміністративній будівлі і сказали "гоп".
Сталінград вважався практично взятим – залишився дріб'язок – скинути недобитки місцевого гарнізону у Волгу. Але Волга – не Бахмутка – це потужний природний бар'єр, а для Іосіфа Сталіна – канал постачання, через який він регулярно підживлював конаючий гарнізон.
І остаточна зачистка стратегічно важливого населеного пункту "зависла"... Так, волзькі переправи прострілювалися і на них гинули тисячі красноармійців, але кого це хвилювало?
Вони лізли в Сталінград, як щурі, і як щурів їх неможливо було остаточно викурити з міста. Ситуацію могло б урятувати масоване застосування артилерії й авіації по місцях скупчень ворожих підрозділів.
Але глибоко вклинившись у забудову, командування Вермахту само скувало цей важливий інструмент війни. Лупашити бомбами та снарядами по кварталах/будівлях, де свої й чужі щільно перемішалися, було недоцільно.
І організовано відійти вони теж не могли через "мозаїчність" позицій. А потім настав листопад, морози під -40°C, які німці дуже погано переносили, плюс плече логістики – півтори тисячі кілометрів.
Плюс, обмежені людські й матеріальні резерви. Далі була операція "Уран" і перехід ініціативи до Червоної армії...
Росіяни добре пам'ятають цю битву, де вони самі заманили противника в пастку. І коли вони місяцями довбляться під якоюсь донбаською агломерацією, цілком співставною зі Сталінградом, у цьому нема нічого забавного й обнадійливого.
Вони не поспішають входити в забудову, вони методично розстрілюють місто, огортають його з обох боків, вибиваючи наші підрозділи з навколишніх сіл і селищ, беруть населений пункт у лещата. А потім – повільно і акуратно «за мєтром мєтр» витісняють наших із міських кварталів, залишаючи простір для власної артилерії й авіації, яка буквально "виносить" наші укріплення.
І поспішати їм, на відміну від німців, що мали величезні проблеми з ресурсами, у тому числі паливними, і мали війну на 2 фронти, нікуди. На території України нема нічого такого, без чого економічна й воєнна машини ерефії не могла б обійтися.
Санкції не спрацювали, мобілізація не призвела до обвалу системи управління і бунту чмобіків, союзники потроху знаходяться і помагають затикати дірки в озброєннях і технологіях. Зате євроатлантична єдність уже починає тріщати, а майбутні вибори в США обіцяють новий виток громадянського протистояння...
І від того, що онучки вертухаїв і синки ГРУшників не мають ні ума, ні фантазії, і ліплять "дєдосьомовоєвальну символіку на українські міста, Владімір Путін на Адольфа Гітлера, а РФ на Райх не перетворяться. Вони залишаться самими собою: хитрим, жорстоким, підступним противником, багатим на ресурси та з такими ж ресурсними і нарваними союзниками.
І квартально-розважальний формат, де ми воюємо з ідіотами й божевільними карликами, здатен народити лише операцію "[Про]Сиріус" із усіма похідними для країни наслідками. Певно, аж ніяк не позитивними.