Кров і ґрунт — це наче свого роду нація і держава. Власне і держава, і нація є двома нерозривними та взаємообумовленими сутностями.
Нехтування державою веде до смерті нації. Адже нація, як це показує гіркий історичний досвід українців, потрапляє у залежність до більш організованих державницьких спільнот і volens nolens у них розчиняється.
Неувага до національного питання, до питання хто звідки тут узявся і з яких конопель вискочив, призводить до того, що й держава (під керівництвом істот «нє-важно-какой-национальності») іде по флеш-мобу. Україна це проходила неодноразово і до виборів 2019 року.
І якщо чесно, наша нація 600 років протрималася без держави. Поганенько ми себе почували, скорочувалися, як шагренева шкіра, але не вищезли; хоч от прикладу існування тут якоїсь держави без титульної корінної нації ніхто навести не може.
Таки нація — первинна! А відтак, буде (українська) нація — буде (Українська) держава, а якщо, боронь Боже, не буде тут українців, вочевидь знову, як і колись, — буде прохідний двір, терор і ґвалт.