Вітчизняні корупціонери крадуть гроші платників податків в Україні, а витрачають закордоном. Такий він "бенкет під час чуми".
(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень. Увага! Присутня ненормативна лексика).
Весь час натрапляю на риторичні питання: «Як можна красти під час війни?!». Ну, отак і можна...
Для початку, корупціонери й крадії – у них абсолютно інша психологія. Питання моралі a priori поза їхніми життєвими пріоритетами, бо для цієї категорії важливі тільки два моменти.
Перше: війна – завжди час можливостей, особливо для загрібання двома руками всього, до чого дотягнешся і що легко буде списати чи втопити в купі паперів. Це реалії, тут нічого не вдієш.
Так було 100 років тому, 1000, 5000... Це все зафіксовано документально і іноді навіть художньо: у фресках і барельєфах прадавніх цивілізацій.
І друге: логічно, що під час війни, коли в держави як такої у цілому неясні перспективи, корупціонери розглядають свої дії як цілком раціональні та правильні. І навіть схвальні.
Краще вже ти встигнеш в останній момент хапонути все, до чого дотягнешся, – ніж це дістанеться ворогу або розсіється дрібним піском у часи повоєнної розрухи й анархії. Певно, до цього все і йде...
Так, я цілком допускаю, що отак безсоромно гребти перестануть не тому, що аж такою успішною стане раптом боротьба з корупцією, а просто не буде вже звідки красти. Можливостей не лишиться – бо не лишиться держави і державного бюджету.
До речі, отака безоглядна ненаситність щодо корупції власне і вказує на непевність нашого політичного класу у реальності переможної перспективи. Однак, якщо все ж перемога буде, – то захапані на хабарах, відкатах, підтасованих тендерах гроші точно не будуть зайвими.
Тому всі від першого конверту дотримуються непорушного правила: красти завжди треба стільки, щоби було чим поділитись (і зі слідством, і з суддями, і з виконавчими органами, і кому повище занести), якщо виникне потреба... З усім цим лишається хіба одна надія.
Так, глобальна фінансова система має достатньо міцні традиції прозорості функціонування і достатньо потужні інструменти забезпечення прозорості та контролю, щоби після нашої перемоги західні спонсори просто не дали змоги хоча б особливо нахабним українським корупціонерам вільно витрачати награбоване. Як мінімум, витрачати у цивілізованих країнах.