Китайська державність нараховує не одну сотню років, а отже має власну унікальну традицію. Іноді наші «реформатори» сліпо її наслідують.
Чим відрізняється китайський легізм від західної демократії сучасного зразка? По-перше, легізм ґрунтується на відборі, а демократія — на виборі (й у цьому ключова відмінність), а по-друге, демократія — це спадщина грецьких полісів, легізм же — розвиток традиції конфуціанських іспитів для зайняття тієї чи іншої посади.
Скажімо, якщо якийсь міщанин із Нанкіна чи Лояна не складав іспит — посаду не обіймам, навіть якщо понесуть на руках усім селом. Кожна форма може бути оптимальною та виродницькою, наприклад, демократія трансформується в охлократію, коли замість раціонального, розумного вибору — емоційний та ірраціональний.
Французький філософ Жан Бодріяр узагалі вважає, що в умовах інформаційного симулякру, виборна демократія неможлива (див. його книгу «Символічний обмін та смерть»). Можна згадати й «парадокс Ерроу», відомого нобелівського лауреата або теорема про неможливість демократії для ситуації.
Згідно із ним, існує більш як дві альтернативи (тому американська модель із двома партіями є оптимальною). Демократичний устрій, особливо ліволіберальний, заснований на хибних проєкціях, — також вписується у цю схему.
Інший французький мислитель, маркіз де Кондорсé сформулював власний парадокс про нетранзитивний вибір, а німець Курт Ґедель, автор математичної теореми про неповноту, на іспиті з американської Конституції (коли йому давали громадянство США), заявив екзаменатору у тому, що в Основний Закон закладено ймовірність диктатури.
Але й легізм може деградувати рівня формалізованого іспиту, коли перемагає зубрила, а не найгідніший кандидат. Тому дуже важливо, на якому рівні розвитку легізм протистоїть демократії:
В Україні можна спостерігати спробу запуску... охлолегізму; тобто формально існує демократія, умовний вибір (між злом і меншим злом). Але при цьому змінюються політики, але не змінюється сама політика.
Державні посади у нашій післясовєцького виду державі формуються за принципами відбору (конкурси); а це вже квазілегізм. Тобто ми обираємо тих, хто потім «відбирає» решту чиновників.
Однак, кого можна обрати у моделі охлократії та кого потім ця охлократія відбере? Власне, так і формується охлолегізм чи хуцпакратія, наявна сьогодні в Україні блазнів із «Кварталу 95».