Репортаж із колишньої зони бойових дій, що довго буде просочена кров'ю українців і смердючим запахом русні.
Зранені Буча, Ірпінь, Бородянка ще не скоро оклигають від нанесених ворогом ран. Під'їзди до цих міст рясно засіяні місцями дотла спаленою технікою з помітками "V", що наштовхує на думку про ювелірну роботу нашої арти; однак про це згодом.
У вищезгаданих містечках ще немає зв'язку, світла та опалення. Люди в чергах за будь-якою гуманітарною допомогою, і радіють будь-чому, що можуть отримати.
За різними оцінками саме Бородянка найбільш зруйнована локація, де перебували москалі. Будинки там знесені цілими секціями, а нутрощі панельок просто вивалені на зовні, не бачили жодного цілого вікна.
Велелюдна площа тепер стоїть пусткою з розсипаною бруківкою зусібіч. На неї також посипалися рештки зруйнованих будинків.
По центру – підкошений ранами Шевченко. Мразоти наскільки проникнулися духом деграданства, що не полінувалися прострілити голову... пам'ятнику.
Хоча й у розумових здібностях хрюшек ніхто не сумнівався. На дорогах вдалося запеленгувати одного пасажира, що приліг поруч із баштою танку і відпочиває на сонечку у застиглій позі.
Тепер про арту. По дорозі з Макарова до житомирської траси видніються неприховані містяки стоянок півнів.
Так от, що особливо вразило – вони зупинялися просто при дорозі, навіть без маскування ландшафтом. Копали сякі-такі капоніри для техніки, а особовий склад розкидали тут же, на горбочках.
Ще видніються столики зі жратвою та сміття від награбованого. Минаючи одну з таких стоянок бивнів, вдалося побачити та засмажену техніку просто на ній же.
Уявляєте рівень? Змалювали чортів, дали змогу розкластися, перевести дух... і ловіть "приход" за приходом.
Найбравурніші з них навіть зробили окопи на подвір'ї з бруствером і бійницями. Вочевидь, захищалися від п'яних колег із лґбт-тусовки.
Вишенькою на торті була спалена техніка по житомирській трасі. Зруйновані заправки, наземні переходи і... розкішний вид на Київ.
Так, мразоти під'їжджали до нього. Вони дивилися згори на столицю, давилися смердючою слиною і відкочувалися назад, гнані геть нашою артою.
Автор – друг "Жостік", почесний редактор видавництва "Zалізний Тато"