Дехто з українців щось втратив через цьогорічну російську агресію. Кожна втрата – це горе, звичайне людське горе!
«Ще трохи й ми всі приб'ємо один одного», «я ненавиджу війну, через неї ми зараз починаємо ненавидіти один одного», «якщо я зараз не поїду, ми більше ніколи не будемо нормально спілкуватися»...
Ці всі фрази все частіше лунають у кабінетах психологів, адже через війну чимало українських сімей змушено живуть кількома поколіннями заразом – мати та батько, їх дорослі діти, онуки, а іноді навіть прабабусі та прадідусі.
Не дивно, що кількість та складність внутрішньосімейних конфліктів швидко зростає, але чому ж так складно жити разом зараз?
Через етапи горя (злість, заперечення, депресію та інші стани) потрібно пройти, це складні емоції як для тих, хто їх відчуває, так і для тих, хто знаходиться поруч.
Крім того, ваші батьки або діти, з якими ви давно не жили разом, могли дуже змінитися, також іншими стали побут, порядок дня та сам спосіб життя.
Додайте до цього неможливість хоч ненадовго усамітнитися – у людини наростає почуття, що вона більше собі не належить, відтак постає питання: «Що з цим робити?».
Пропонуємо наступний порядок дій:
Це складно, якщо ви раніше не говорили членам родини про свої почуття та переживання, але зараз потрібно дати вихід емоціям. Треба пояснювати, що подобається, а що ні, та шукати компроміси разом.
Розпишіть усе по пунктах та розділіть між членами сім'ї. Під переліком можна навіть поставити підписи та повісити його на стіні.
Наприклад, не обов'язково разом снідати, обідати та вечеряти. Якщо ви не їли всією родиною до війни, то і зараз це робити не треба.
Наприклад, родинні прогулянки або перегляд фільмів.
Краще виявляти емоції частіше, але у "легкій" формі, не чекаючи на вибух емоційної "бомби".
Власне, мрійте, вірте, діліться думками з найближчими! Плануйте спільне майбутнє.
Автор – Ольга Корбут, фаховий психолог-практик