«Лінь раніше за мене народилася», – коли чуємо подібне, знаємо, про що йдеться. Подивімося ж на звичні лінощі під психоаналітичним кутом.
Напад лінощів – це справжній сигнал про нестачу мотивації у людини. Потрібно робити щось дуже термінове та важливе, але питання: кому саме потрібно?
Адже ваше "Я", ваша психіка та організм в цілому каже: «Вибачте, ні, я цього не хочу, мені це не потрібно». Не треба казати, що йдеться про розбещеність, особливо, коли лінощі є точковими проявами.
Багато з нас зростали у родинах, де любили повторювати, бо "хто рано встає, тому і Бог дає". Ранній підйом, заправити ліжко, зробити зарядку, поснідати, прочитати 3 сторінки нової книги...
Хіба хочеш – мусиш. І якщо батьки помічали, що дитина без особливого бажання робить всі ці ранкові ритуали, її називали "лінивою"; тобто, не така як треба, не в нормі: «Подивися на інших дітей, вони неліниві, отже – кращі».
До речі, випадків, коли дитину називали лінивою, а вона підривалася та бігла доводити, що це не так, в історії не зафіксовано. Але, на жаль, тут спрацьовує класичне правило: якщо довго і наполегливо називати людину свинею, зрештою вона захрюкає.
Людина вірить, що вона ледача, адже так її наполегливо називають близькі та значущі люди. А відтак, які ж маємо наслідки?
І дорослому житті, якщо ми підхоплюємося недостатньо бадьоро, то починаємо знову чути "той голос". Він каже – лінивий, невідповідальний невдаха, треба вставати!
Людина встає та починає не жити, а мучитися. А якщо раптом не встає, то почуття провини не забариться.
Зараз світ дуже швидкий, і суспільство постійно вимагає від людини активності: «Ти повинен за день встигати все і навіть більше. Ти не можеш бути лінивим ти не маєш на це права. Тож устань та йди!». Але правда полягає у тому, що лінуватися можна: і дітям, і жінкам, і чоловікам.
А ще можна не хотіти чогось, можна говорити "ні" та навіть плакати. Бути різним – можна, просто важливо намагатися бути собою, відчувати себе, розуміти свої бажання чітко відокремлювати "я повинен" від “я хочу" і пам'ятати: ліньки – це двигун прогресу!
Автор – Ольга Корбут, фаховий психолог-практик