Всі наші зміни мають бути лише у контексті невідворотного набуття членства у НАТО та ЄС. І не треба вважати, що це неможливо...
Єдине, що може утримати українців після війни в Україні – це свобода. Свобода – жити у країні, яка відстояла свою незалежність у війні з однієї із найжорстокіших сучасних диктатур в історії людства і свобода не залежати від бюрократії нехай і благополучних, але чужих для мігрантів суспільств.
І тому після війни треба негайно відновити усі свободи, призупинені на час дії воєнного стану. Свобода обирати й бути обраним у владу, свобода вільно говорити та діяти, – це невіддільа частина України, без збереження якої неможливе збереження української ідентичності.
Свобода підприємництва має стати візитною карткою країни. Відверто кажучи, у нас просто немає іншого виходу, бо жодним іншим чином утримати й зацікавити інвестувати в геополітично складну Україну просто неможливо.
Приватна власність в Україні має стати святою. І всіх, хто захоче «забрати і поділити» або кошмарити бізнес "перевірками" треба жорстко карати, бо недоторкана приватна власність – це не лише робочі місця, а і безпека.
Іноземні інвестиції та заводи світових компаній, розташовані поближче до російських кордонів – це ще один аргумент для Заходу захищати Україну від нових загроз. Лібералізація бізнесу та тотальне зменшення податків – це абсолютно реалістичний план з огляду на те, що Захід вже бере на себе значні фінансові зобов’язання по відновленню України.
Професійна армія з дуже високими зарплатами – це надпотужний аргумент мати впевненість у майбутньому України. Фінансування такої оснащеної потужної армії – це предмет перемовин із Заходом.
Зокрема, і про гарантії безпеки до вступу в НАТО. А Захід на це піде, бо там чудово розуміють, що ЗСУ захищають і їх теж.
Гуманітарна політика – це створення сприятливого середовища, яке можна буде знайти лише в Україні, а ще – це безпека. Там, де менше ошмать "руцкого міра" – там менше війни.
Якщо у питаннях економіки потрібна лібералізація, то тут треба невпинне плекання власної ідентичності. Так, як це робиться у переважній більшості успішних країн, де захищають своє розуміння історії, культури та майбутнього.
Наука та освіта – це окрема стратегія. В Україні державні інвестиції у інтелект ніколи не були пріоритетом, а зарплати у сфері науки та освіті – просто ганебні.
Це має раз і назавжди змінитися. Конкурентна освіта та наука – не лише збереже молодь та науковий потенціал в Україні, а і може привернути науковців з інших країн, – тих, за якими полюють у світі передові економіки.
Найбільший капітал сучасної економіки – це ідеї та ясні голови, а їх можуть привернути не гулагівські "шарашки", які вже, певно, хтось мріє маштабувати на всю Україну, а перспективи, свободи і гроші. Завдяки ним в України будуть свої найсучасніші технології та своє новітнє озброєння.
І останнє: всі ці зміни мають бути лише в контексті невідворотного набуття членства в НАТО та ЄС. І не треба вважати, що це неможливо, бо колись хтось вважав, що для України неможливо отримати "безвіз", або асоціацію з ЄС, або – бити Росію на полі бою...
Як колись були і ті, що не вірив у розпад СССР, або об'єднання Німеччини. Все можливо і в основі цих змін мають бути вільні громадяни.