Він усе знав ще два століття тому, а його слово — гостре і влучне. Він завжди був з нами — на барикадах Майдану й окопах на фронті.
Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 року — 10 березня 1861 року) — без жодного перебільшення геній і пророк Української Нації. Безперечно, він — одна із найвидатніших постатей нашого народу; загадку феномену особистості Шевченка досі нерозгадано!
Постать Тараса Григоровича повсякчас гуртувала українців від Сян до Дону і від Карпат аж по Кавказ, як наголошував його палкий, ідейний послідовник Микола Міхновський. Дивним чином, Шевченко — завжди сучасний і завжди доречний наперекір примхливій долі.
Його заповіт став нашим дороговказом під час Революції Гідності. Його образ замайорів на стягах і щитах української молоді, а його слово і зараз продовжує бути опорою та натхненням у нашій боротьбі:
Сьогодні, 9 березня, ми разом віддаємо шану великому Генію. Він був людиною універсальних обдарувань та інтересів, а все його життя і творчість були присвячені українському народу, якому судилося постати проти поневолювачів заради власної свободи.
Поет мріяв про ті часи, коли Україна буде самостійною, ні від кого незалежною суверенною державою, коли в Україні шануватимуться та всебічно плекатимуться українська мова, українська культура, українські звичаї та історія Української Нації, а люди будуть щасливими. Шевченкова творчість — невичерпне джерело мудрості.
Написані понад століття тому поетичні та прозові рядки Тарасовою рукою актуальні й по нині; не дарма ж він став символом боротьби багатьох українців за свободу. У дні потрясінь, революцій та війни Шевченків «Кобзар» є українською національною Біблією, у ньому знаходимо силу, віру і наснагу.
Натомість медіаагенція «Останній Бастіон» звертає увагу читачів на те, що Шевченка у світі знають краще за Пушкіна. Але саме працями діячів так званої російської літератури зачитуються досі західні інтелектуали, бо вважають, що зможуть пізнати душу москалів.