Європейські та американські політики, урядовці й преса грають на руку Кремля. Які б не були улесливими їхні слова, справи говорять гучніше.
Наші рафіновані патріоти (особливо, щойно перефарбовані) дуже люблять слухати різних закордонних «яструбів», «друзів України» (переважно із приставкою екс-). Ці особи закликають дати нам «необхідну зброю для перемоги над РФ», але значно менше люблять замислюватися: а чому ці добрі пани, сери, гери, лорди-мілорди ніколи не закликають лідерів країн-членів НАТО самим ударити по квадратах і площах?
Наприклад, із території новонаверненої Фінляндії чи країн Балтії, або ж із Румунії по КримНашу — воно там недалеко. Якщо ця зброя така ефективна проти росії, то яка різниця, звідки стріляти/атакувати/морські десанти висаджувати.
А якщо є шанс, що рассєюшка розвернеться та й гепне у відповідь чимось тяжолим, і цілий блок НАТО з о-о-отакенним ВВП й у рази більшим сукупним мобілізаційним ресурсом боїться цієї відповіді й перекладає тягар нейтралізації ведмедя-шатуна на плечі постгеноцидної країни, — треба бути ідіотом, щоби вважати цих велемудрих «стратегів» нашими друзями.
Будемо відверті, «допомогти Україні зброєю» — це пустопорожні слова, які породжують такі ж самі пустопорожні надії. Захід (в особі США, ЄС і НАТО) й так помагає нам зброєю, ми на західній зброї й воюємо, тож, яку нам зброю не дають? Вочевидь, тільки ядерну.
Хто взагалі знає, скільки гарантовано треба зброї для перемоги, а не просто для підвищення градуса перед чиїмись виборами по той бік Атлантичного океану чи створення ілюзії перемогоспроможності уряду-рецепієнту? Якщо Захід сам бояться застосовувати свою зброю, значить не впевнений в її убійній силі конкретно проти РФ, адже проти інших суб'єктів вони її застосовували включно із військовим контингентом (приміром, в Афґаністані й Іраку).
Джозеф Байден перед нападом 24.II.2022 язик стер, повторюючи, що «США воювати за Україну не будуть, а допомагатимуть виключно поодиноким партизанам». На це був розрахунок після візиту Вільяма Бьорнса та Джейкоба Саллівана восени 2021 року до Москви.
Заклики «допомогти зброєю» працюють на вузькокланові інтереси тих, хто їх робить, бо єдиний чесний заклик був би взяти пряму участь у відновленні міжнародного права. Монґолія днями тим міжнародним правом публічно підтерлася, показавши своє ставлення до Заходу.