У зв'язку з поразками на полі бою та критичним станом з озброєнням, кремлівський бункерний щур опрацьовує 4 варіанти втечі із безвиході.
Поміркуймо разом, як, насамперед у військово-технічному плані, може відповісти Владімір Путін, з огляду на провальні дії його орди на Харківщині та правобережній Херсонщині. Не секрет, що російський військово-промисловий комплекс переживає найтяжчі часи з початку 1990-х років.
Не треба займатися самонакруткою, боючися кожного нового відео з танками чи ББМ. Відтак потрібно дивитися глобально на їхню проблему.
Дефіцит танків і неспроможність танкових заводів поповнити його належним чином у короткотерміновій перспективі, відсутність комплектуючих і чіпів, розконсервація, в силу височенної корупції – не дала бажаних результатів. (Достатньо згадати розконсервацію 10 танків у Курській області, з яких на ходу виявився... один!).
Та й з ракетами, не дивлячись на дійсно серйозну шкоду, які вони поки що наносять і наноситимуть деякий час – не все так гладко. З бойовими дронами, хоч і була спроба вирішити проблему за допомогою Ірану – ситуація не набагато краща.
Навіть із ракетними системами залпового вогню у московитів. І саме через це, певний час циркулювало повідомлення про закупку деяких РСЗВ у КНДР.
Та маємо розуміти, а головне усвідомлювати факт, що радіти та "підкидати чепчики" зарано. Так, ситуація для РФ погана, втім не критична з декількох причин:
Хімічну зброю росіяни застосовували вже не одноразово, що правда тільки на фронтах. Хто сказав, що під час чергового приступу істерики, Путін не віддасть наказ на застосування її проти мирних людей? – Може.
Тактичну ядерну зброю також не можна виключати зі списку потенційного інструментарію тиску на Україну, як в плані мирного народу, так і в плані влади. Як демонстрацію "перспектив", Путін може вдарити по якомусь острову і пригрозити, що наступний удар буде не по острову, можливо, по Зміїному... Тож вони про це думають серйозно!
Щодо атомного шантажу, то всі ми й так бачимо, із "завидною регулярністю" події, які відбуваються довкола Запорізької атомної електростанції. І хто його зна, на який рівень ескалації її піднімуть росіяни наступного разу.
Ну, а Китай, той, що комуністичний... Путін не полишає надій, що зможе домовитися з Сі Цзіньпіном про одне з двох:
Макрон та Ердоган мають меншу політичну вагу у світі ніж Сі, який, до того ж має певний козир – Тайвань, для геополітичної "розтяжки" для США. Тож, якийсь із цих варіантів Кремль активно пропрацьовуватиме до листопада.
Звіно, не забуватимуть росіяни при цьому про бомбардування нашої енергетичної інфраструктури. Тому, ми маємо бути готовими до кожного з них.
Автор – Назар Приходько, політолог-міжнародник і військовий експерт