Президент України підписав закон про можливість звільнення іноземців-членів наглядових рад державних підприємств і державних банків.
Цілком імовірно, що цей закон відкриває шлях до зміни наглядової ради у тому числі й "ПриватБанку". А це було б дуже вигідно Ігорю Коломойському, який на час бойових дій зачаївся невідомо де.
Наглядова "ПриватБанку" не дає олігарху впливати на цю фінансову установу – 4 з 10 членів там є іноземцями. Зараз, ламаючи цей механізм під шумок війни, Офіс Президента на пару з Ігорем Валерійовичем ловлять Захід на дуже слизькому моменті: відмовити нам у допомозі Захід не може, а отже – "проковтнуть" і повернення "ПриватБанку" олігарху.
Смію завірити, це зовсім не так – колективний Захід уже вклав у наші реформи стільки грошей, що навряд чи дасть провести такий простий "відкат" назад; але поговоримо про інше.
Попри всі невдачі, які спіткали "вторую армію міра" в Україні, величезні втрати, шокуючі прогалини у воєнній аналітиці, на росії залишаються певні "кишені ефективності", точкові інструменти які допомагають у звуженні нашого суверенітету. На жаль, таким ефективним інструментом залишається глибоке розуміння неопатримоніальної олігархічної системи відносин в Україні.
Тему корупції у нас із вами російські фахівці опанували значно краще ніж західні, які пропонують нам заходи з втілення антикорупційних стратегій. Нещодавно мені навіть надсилали фото з конференції, де російські політтехнологи та дипломати в стінах МГИМО демонстрували рівень володіння предметом, розуміння у тому числі й українських еліт і груп впливів.
В одній із презентацій там досить детально розбирали групу впливу Ігоря Коломойського у Верховній Раді. І це не дивно, що поряд з такими темами як "сприйняття РФ у Twitter у зв'язку із воєнною операцією" і "дискурс західних медіа у зв'язку із воєнною операцією" замаячили групи впливу з України.
Тема становить для росіян стратегічний інтерес: ми ж, на жаль, продовжуємо думати про олігархію не в розрізі національної безпеки, а саме з кута економіки, що є досить таки застарілим і навіть наївним. Фактор олігархії та клієнтарно-патронажних зв'язків усередині української політики становить особливу загрозу навіть на тлі можливості зміни післявоєнного політичного спектра в Україні.
Зрозуміло, що проросійські сили остаточно втратили місце у цій палітрі, маргіналізувалися і не будуть більше претендувати на відчутну електоральну підтримку. Водночас Кремль теоретично зможе продовжувати вчиняти вплив на внутрішньоукраїнську ситуацію через олігархію.
Викорчувати олігархів з українського політичного простору буде в рази складніше ніж із проросійськими силами: у випадку ОПЗЖ росія просто лобіювала через фракцію власні політичні інтереси, а сама партія значною мірою залежала від російських грошей. Прибравши фактор російських впливів у економіці, здійснивши розрив можна дійсно вибити ґрунт з під проросійських сил.
Тут є абсолютно реальна можливість "домовитися" для росіян: олігархія не скута жодними ідеологічними обмеженнями. Наразі лише від Ріната Ахметова на тижні була заява, що "Метінвест" не буде працювати на окупованих і не матиме жодних зв'язків із росіянами: решта ж досить показово мовчать, або говорять настільки тихо, що цього не чути та не бачити.
В окремих випадках, як от у Льовочкіна-Фірташа численні активи просто лежать у закладі у російського банку "ВТБ", тож питання впливу не потребуватиме навіть хитрощів. З Коломойським усе ще простіше: відмова від руху на Захід створює для нього ж перспективу все-таки не сісти в американську в'язницю, тож він буде це просувати.
Досить цікава історія і з олігархом Павлом Фуксом: у себе на Telegram-каналі він викладає різний патріотичний контент, відео з гімном ОУН "Зродились ми великої години". А насправді, на першому тижні російського вторгнення у британському журналі "Rolling Stones" з'явилось розслідування про те як Фукс платив невідомим за малювання свастик на стінах в українських містах із метою поширення наративу про нацистську державу Україна перед спецоперацією "з денацифікації".
Показово і те, що один з учасників шпигунської авантюри російського агента Андрія Деркача ексдипломат Андрій Теліженко був найманим працівником Фукса у 2017 році й виконував для нього замовлення у сфері лобізму в США. До 2017 року "харків'янин Фукс" і взагалі був громадянином російської федерації, тож його олігархічна рука не така і далека від впливів із московією.
Чи дозволили б Коломойському так просто на Заході вивести $5 мільярдів вкладників банку в офшорки й накупити за них собі нерухомості? Дуже сумніваюсь, бо на росії, наближеному до Москви болотця, така схема цілком собі реальна.
Олігархи – не дуже і природні супутники Кремля в Україні, але супутники все тісніші: та система відносин, яка дозволяє їм існувати значно ближча до росії. А отже, конвергенція і взаємонаближення між ними буде посилюватися гарантовано, байдуже які прозахідні чи демократичні дискурси підтримують олігархи: диявол буде ховатися в деталях.
Це і буде наступна велика зміна, від якої залежатиме існування України надалі. Питання ефективності й нашого з вами виживання напряму залежатиме від системи відносин, яку ми тут збудуємо після війни.
І якщо все буде точно так само, як і до – плакали наші з вами перспективи, навіть якщо росія розвалиться при цьому назавжди. Відновлення України повоєнне має коштувати нам шалених грошей.
Для того, аби їх дали західні партнери система має бути зовсім іншою: точно неолігархічною. Про деталі ж можна буде сперечатися згодом.