“Кожен із нас президент”?

Пам’ятаю, майже три (ого, як час летить) роки тому Зеленський сказав, що кожен з нас президент. (До речі, це означає, що і Порошенко також досі президент, але я не про те.)

Через майже три роки я зміцнююся в переконанні, що в нас немає жодного президента.

У звичайний час, в пересічній країні можна було б якось перекантуватися на автопілоті.

Але країна в нас все ж трохи непересічна, і час особливий. Власне, для армії він так і називається – “особливий період”. Війна не просто триває, а є всі підстави очікувати нового 2014 року.

У ситуації, що складається на початку 2022-го, президент мав би зібрати навколо найрозумніших радників, аксакалів на кшталт Горбуліна, справжніх кризових менеджерів державного рівня (а не шефірів, єрмаків і подоляків). Виробити стратегію і тактику дій на той самий випадок. Виробити – що дуже важливо – стратегію комунікації з суспільством. Сідати в ефір і спокійно, переконливо, дохідливо пояснювати державну лінію.

Без хайпу, без акторських гримас, без ідіотського хекання і хрипу.

Аргументовано з точки зору державних інтересів, а не виборчої кампанії.

Згуртовуючи навколо захисту держави та права прибічників різних політичних сил і ідеологій, а не лише своїх партійців і кон’юнктурників вкупі з весільними фотографами.

Чи може Зеленський вийти і пояснити, що відбувається? Пояснити і переконати?

Хтось скаже, що це буде нагнітанням паніки. Ну, це дивлячись як і що пояснювати.

Якщо загроза перебільшена – народ має це знати. Якщо вона справді велика – народ має бути готовий. Якщо народ неадекватний та неосвічений і може неправильно це сприйняти – треба займатися просвітою цього народу.

Але добре, що все-таки є інституції. Ну і блінкени з джонсонами.