10 років з часу Великого східно-японського землетрусу
Відновлення Кесеннума - міста, яке обрало жити з морем
З дня землетрусу минуло 10 років. За підтримки як всієї Японії, так і з-за кордону, місто Кесеннума здебільшого завершило заплановані відновлювальні роботи. Спочатку їх вели під гаслами «Якомога швидше» і «Зробити місто жвавіше та енергійніше, ніж до землетрусу», однак реальність була суворою. Але дух жителів підтримувала ідея відновлення, виражена словами «Живемо разом з морем». Наша розповідь безпосередньо з місця подій - з міста Кесеннума, який неодноразово опинялося під ударами цунамі, але все-таки обрало шлях відновлення в співіснуванні з морською стихією.
Жителі міста проти гігантських берегових стін
В районі Кусакідзава порту Курауті, що примикає до міста Мінамісанріку, є місце, дуже символічна для міста Кесеннума, який виступив проти будівництва берегових стін для захисту від хвиль. Про те, як після початкового згоди місцевої громади в травні 2015 року зі планом будівництва хвилезахисних стін висотою 9.8 метра над рівнем моря далі, за підсумками повторного розгляду в лютому 2012 року питання про необхідність таких споруд, від реалізації цього плану було вирішено відмовитися, розповідали навіть по телебаченню. Особливий інтерес викликало те, що в сусідній бухті, з боку Мінамісанріку, з тих же міркувань захисту насипу залізничної лінії JR Мінамісанріку і сільськогосподарських угідь, обробляти які не планувалася, хвилезахисна стіна була побудована відповідно до плану. Тобто примикають один до одного муніципалітети вибрали протилежні рішення.
Уже по тому, що в маленькій і непримітною гавані відмовилися від будівництва берегових стін, можна здогадатися, що навряд чи серед постраждалих від удару стихії районів знайдеться інше місце, де плани їх будівництва обговорювалися більш бурхливо. І справа не тільки в тому, що вартість робіт визнали дуже високою або плановане число стін - занадто великим. У цьому місті особливо сильні почуття, які люди відчувають до моря. Підтвердженням сили цих відносин є те, що при всьому прагненні до якнайшвидшого відродження тут цілих сім років не шкодували ні часу, ні коштів для того, щоб нарешті прийти до висновку з приводу будівництва кожного з захисних споруд.
Щоб зрозуміти, чому обговорення потребували так багато часу, потрібно знати наступне.
У підготовленому містом плані відновлення під девізом «Створювати місто, в якому ніхто не гине він цунамі» за мету ставили забезпечити рівень захисту від цього лиха, при якому городяни будуть в безпеці навіть у тому випадку, якщо цунамі трапиться, коли вони сплять. Але уряд країни погодився тільки з висотою хвилезахисних споруд, достатньою для захисту від таких хвиль, які трапляються з проміжком від декількох десятиліть до сотні з декількома десятками років (максимальною висотою близько 15 метрів) - подібних цунамі в Мейдзі-Санріку та цунамі, викликаним землетрусом в Чилі. Саме з цієї причини райони з ймовірністю затоплення хвилями, порівнянними по висоті з тими, що були викликані Великим східно-японським землетрусом (висотою приблизно до 25 метрів), навіть після будівництва нових берегових захисних споруд виявлялися районами, визначеними як схильні до ризику лиха з відповідним обмеженням проживання людей. Щоб хоч трохи скоротити площу територій з ризиком стихійного лиха, було вирішено підвищити рівень міської території, а там, де цього заходу виявиться недостатньо - переселяти людей в житлові комплекси в більш високих місцях.
Таким чином, без остаточного рішення за планом будівництва берегових захисних споруд було неможливо визначити території з ризиком лиха, а це, своєю чергою, не дозволяло виділити ту частину населення, яку потрібно переселяти в більш піднесені місця. Тому з літа року, що наступив услід за роком лиха, у всіх відповідних районах почали проводитися роз'яснювальні збори з приводу планів будівництва хвилезахисних стін.
У те, що пропонувалося в першому плані, представленому населенню, вірилося дуже важко. До стихійного лиха хвилезахисні стіни здебільшого мали висоту 2-4 метри, а деякі ділянки узбережжя і зовсім не мали захисту, тоді як висота нових хвилезахисних стін досягала 14,7 метра. Але навіть при будівництві таких високих захисних стін зоною з ризиком збитків у випадку стихійного лиха залишалися 75% територій, затоплених цунамі під час Великого східно-японського землетрусу. Частина городян, які пережили удар стихії, говорила: «Нехай будують ще вище», інша - бурхливо заперечувала, вважаючи: «Стіна не потрібна, раз вона не захистить від цунамі, подібного нинішньому», «Будемо сидіти за бетонною стіною як у в'язниці», «Нам зовсім не буде видно моря», «Стіни не потрібні настільки, щоб ховати під ними піщані бухти та прибережні скелі».
Сльози школярів по узбережжю Коїдзумі
В межах міста число місць будівництва хвилезахисних стін, в рамках відновлювальних робіт, становило 106 на 78 ділянках узбережжя. З них будувати споруди нової висоти було вирішено в 72 місцях, а в інших вони були лише відновлені до колишнього стану. Проводити роз'яснювальні збори для місцевих жителів і формувати консенсус потрібно для кожного місця окремо, і результати виявилися різними в залежності від того, наскільки вдавалося знаходити спільну мову, а в деяких випадках, як з уже згаданим районом Кусакідзава, від запропонованих планів довелося відмовитися.
Розглянемо лише два абсолютно протилежних приклади, які дають поживу для роздумів про підхід до формування консенсусу.
На пляжі Коїдзумі, який був внесений Міністерством у справах навколишнього середовища в список «Сто найбільш приємних пляжів», планувалося звести хвилезахисну стіну висотою 14,7 метра. Передбачалося, що разом з продовженням хвилерізу від річкової дамби сукупні витрати на проведення робіт з будівництва цієї споруди загальною довжиною 4,6 кілометра складуть 22 млрд 300 млн єн. Але оскільки даній місцевості було завдано спустошливих збитків, і люди, що жили на затопленій цунамі території, переселялися на більше піднесену ділянку, там, де рівень території був нижче захисного муру, не було житла. Тому люди стали заперечувати, заявляючи: «Це марна трата податків», «Чим бетонну стіну зводити, краще залиште природу».
Адміністрація префектури, яка відповідала за проведення робіт, на роз'яснювальних зборах в листопаді 2013 року вказала, що «згода отримана». Але частина жителів міста виступила проти, вважаючи некоректним підхід влади до питання про згоду, і почала збір підписів під петицією до уряду і адміністрації префектури, чим привернула увагу ЗМІ.
При повторному проведенні роз'яснювальних зборів голова місцевої асоціації розвитку та інші особи, з бажання відновлення у швидкі терміни, одностайно погодилися із запропонованим планом. Але потім, на роз'яснювальних зборах в липні 2014 роки для остаточного підтвердження у зв'язку з початком виконання будівельних робіт, учні місцевої повної середньої школи зажадали ще раз переглянути питання будівництва, висунувши зустрічний план зі словами: «Ми не хочемо, щоб нас захищали будівництвом стіни від хвиль ». Однак до їх думки не прислухалися. Зі сльозами на очах школярі говорили: «Вони стверджують, що це робиться для майбутніх поколінь, а самі при цьому не бажають прислухатися до думки молоді».
Молодь вимагала переглянути план будівництва, тому що вірила в те, що пожвавлення регіону буде залежати саме від багатства його природи, а дорослі були впевнені в тому, що розвитку регіону можна домогтися, прагнучи до урбанізації за допомогою проведення громадських робіт. Вони так і залишилися кожні при своєму баченні майбутнього, не погодивши єдиної позиції.
Будівництво хвилерізів практично завершено. До нинішнього етапу сукупна сума витрат зросла до 49 млрд 400 млн єн, але оскільки городяни вже дивляться в майбутнє, тепер вони схильні сприймати питання про хвилезахисні стіни швидше як колишню проблему.
На територію з тильного боку стіни переїхало велике тепличне господарство з вирощування помідорів, а у 2019 році знову відкрився пляж. Ведуться також переговори по залученню виробництва пивоварної кампанії з Камакури. Конфронтація прихильників і противників стіни якийсь час тривала, але зі сліз школярів засвоїли урок, переглянувши підхід до формування консенсусу. Якоюсь мірою втішає те, що те що трапилося врахували при підготовці планів створення хвилезахисних стін в інших районах.
Рибний порт Оосіма: оплески після закінчення роз'яснювальних зборів
Острів Кесеннума-Оосіма - найбільший з населених островів регіону Тохоку. Цей острів, який прозвали «зеленою перлиною» за багатство і щедрість природи, був вражений планом будівництва берегових хвилезахисних стін.
Практично все населення острова сприйняло ідею про зведення величезних захисних стін з сумнівом, і від плану будівництва на пляжі захисної стіни висотою 11.8 метра відмовилися; в сусідній бухті також уникли спорудження бетонної хвилезахисної стіни завдяки будівництву захисного насипу з лісосмугою. І лише щодо плану будівництва стіни для захисту від хвиль висотою 7.8 метра в рибному порту Уранохама, який служить морськими воротами острова, виникла патова ситуація: адміністрація префектури не могла піти на необґрунтовану зміну висоти, а жителі острова вимагали її змінити.
«Ви продавлюєте свій план в односторонньому порядку». «Вам все одно, що думає населення острова, якому тут жити». Щоразу під час проведення роз'яснювальних зборів на представників адміністрації префектури нападав шквал критики.
Проривом в тупиковій ситуації стало заснування ради з обговорення відновлення, де за столом переговорів зустрілися представники населення та адміністративних органів. На відміну від конфронтації на роз'яснювальних зборах, на засіданнях ради стали шукати шляхи вирішення завдань, ретельно розглядаючи кожне питання - необхідність будівництва хвилезахисних стіни, вплив, який матиме зміна висоти хвилезахисних споруд і т.п. Щоб не повертатися до вже обговорених і узгоджених питань, вели протоколи засідань.
Підсумком стала домовленість відсунути хвилезахисну стіну від моря на 30 метрів, знизити висоту на 30 сантиметрів і покрити стіну з боку моря землею з тим, щоб провести озеленення. При цьому домовилися підвищити рівень території з тильної сторони до верхнього краю стіни для того, щоб місто змогло розмістити в цьому місці об'єкти, що сприяють пожвавленню території.
Після цього підсумкові роз'яснювальні збори, які провели в липні 2017 року для всіх жителів острова, завершилися оплесками населення і теплими словами подяки.
Наведені приклади дають урок про те, наскільки необхідно для формування консенсусу займати позицію, відкриту для діалогу. Цей досвід демонструє, як можна крок за кроком просуватися вперед, якщо забезпечити майданчик для діалогу, де і місцева громада, і адміністративна влада разом обмірковують шляхи вирішення, вірно розуміючи стан справ завдяки обміну відомостями та задумами.
Район Найван: мета - креативне відновлення
Численні і різноманітні зміни були внесені в плани не тільки на острові Оосіма - на інших узбережжях теж змінювали місце розташування стін з тим, щоб зберегти піщані бухти або кам'янисті береги; доповнювали стіни прозорими вікнами з акрилу, щоб вони не складали надто гнітюче враження, комбінували з автомобільними дорогами і так далі. І в кожному з цих випадків реалізувати план, з самого початку не прийнятий населенням, вдалося лише завдяки наполегливій ведення діалогу.
Найван, будучи одним з центральних районів Кесеннуми, разом з тим є частиною рибного порту Кесеннума. Перебуваючи поруч з рибним ринком, він розвивався як місце, де зустрічаються місцеві жителі, рибалки і туристи. Жвавості сприяло ще й те, що саме звідси відправлялися і прибували пасажирські судна до острова Оосіма. Але із завершенням будівництва моста в квітні 2019 року регулярне морське сполучення припинилося. Оскільки багато місцевих жителів переселялися на більш високі ділянки, в районі гостро відчули загрозу втратити жвавість і стали посилено працювати над так званим «креативним відновленням», до якого закликав уряд країни.
Необхідно було прийняти рішення з приводу плану адміністрації префектури про зведення хвилезахисних стін висотою 6,2 метра.
До стихійного лиха тут не було ніяких боргових захисних споруд - місто і море становили єдине ціле. Бажання залишатися місцем з видом на море було тут особливо сильним. Організували конкурс зі збору ідей міського будівництва, висувалася пропозиція спорудити рухливі хвилезахисні стіни, які будуть підніматися з морського дна, або створити хвилезахисні споруди біля входу в бухту. Неодноразово проводилося моделювання, і в цілому питання зосереджено й багаторазово обговорювали протягом трьох років.
Незважаючи на те, що за підсумками скоригованого моделювання ситуацій висоту стіни в кінцевому рахунку зменшили до 5.1 метра, різниця між схилом з тильного боку і верхівкою стіни склала більше 2 метрів - моря за такою стіною було не побачити. І тоді адміністрація префектури погодилася виконати верхній метр стіни, який забезпечував запас по висоті щодо запропонованих хвиль цунамі, у вигляді пыдйомних бар'єрів. Вони влаштовані таким чином, щоб в звичайний час перебувають в опущеному стані, але підніматися за рахунок напору води в разі приходу цунамі. Таку конструкцію використовували вперше в країні. Хоча споруджувати подібні підйомні бар'єри дорожче, ніж бетонну стіну такої ж висоти, завдяки цьому прийому вдалося домогтися, щоб з міських кварталів зберігся вид на море.
Разом зі стіною запланували побудувати комерційні - ресторани, кафе і т.п., а також громадські об'єкти з таким розрахунком, щоб з другого поверху відкривався вид на море.
При тому на сусідній з цим відрізком ділянці хвилезахисну стіну вирішили не будувати. Це пояснюється тим, що за стіною виявилися б туристичні об'єкти і ряд виробництв, пов'язаних з суднами. Рішення стало результатом виявлення єдиної думки всім місцевим населенням.
Підйомні бар'єри, комбінування стіни з іншими спорудами, відмова від стін - всі ці різноманітні підходи були реалізовані на ділянці берега довжиною близько 500 метрів. Іншого такого місця просто не існує, і тому туди приїжджають вчитися і переймати досвід дослідники в галузі будівництва, студенти та багато інших.
Розв'язання питання хвилезахисних стін забрало багато часу з обмеженого терміну, відведеного на відновлення, проте в той же час дане питання надало можливість підвищити усвідомлення проблем відновлення серед місцевого населення. А спільне бачення майбутнього, яке об'єднало жителів і владу, - прагнення «жити з морем» - дозволило не здаватися і наполегливо рухатися вперед.
Показовим є те, що за 10 років Японці зуміли відновити майже всю інфраструктуру, знищену стихією. А у Полтаві двадцять років будують один протитуберкульозний диспансер.
