32 роки тому в нас був шанс позбутись комуністичної касти

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

32 роки тому відбулись перші вибори президента України: в українців був вибір між партійним функціонером Леонідом Кравчуком — і дисидентом, журналістом, легендарною особистістю В’ячеславом Чорноволом.

Тоді 62% отримав Кравчук, 23% — Чорновіл.

Нині ці ж виборці зробили кардинально інакший вибір: 80% проголосували би за Чорновола і тільки 10% за Кравчука (як свідчить свіже опитування КМІС). 

Ось ця відповідь на сакраментальне питання «де і коли ми повернули не туди»: 32 роки тому в нас був шанс позбавитись від партійної комуністичної касти і «червоних директорів», піти прямим шляхом до Європи і НАТО. 

А так країна покотилась по низхідній: ковзкий Кравчук, недалекий питущий Кучма... Ми втратили десятиліття розвитку. Тож не дивно, що на 2014-й рік ми були слабкою, корумпованою, корумпованою країною, знищенням котрої Росія просто не могла не спокуситись. 

Я особисто знав обох — і Кравчука, і Чорновола. Рівні особистості неспівставні. Жлобуватий середненький функціонер собі на умі — і інтелігентний освічений дисидент з непростим характером і вражаючим почуттям гумору. 

Найперспективнішими ідеями, які Чорновіл так і не отримав можливості втілити, вважаю поступову (далеко не одразу) т.зв. «федералізацію» України — по факту, описувалась власне ота децентралізація, котра прекрасно себе зарекомендувала до великої війни, за попередньої президентської каденції. Тільки мали би ми її на 20 років раніше. І розвиток регіонів і громад за два десятиліття цілком міг би наздогнати європейський рівень.  

Ну і двопалатний парламент — теж об’єктивно корисна ідея. Забезпечити постійне представництво в законодавчому органі регіонів як економічних і соціальних агломерацій, кожна з власною специфікою. Поза партійними інтересами або з мінімальним їхнім впливом. Це би добре врівноважувало всю систему і виступало стабілізуючим чинником для всіляких дивних ініціатив і не менш дивних наслідків електоральної поведінки суспільства. 

Але не сталось. Українці злякались «радикалізму» (насправді відсутнього) і «націоналізму» (так само дуже помірного) Чорновола. А мали шанс на появу національної еліти за такого президента. 

І, до речі. Вже російське ІПСО встигло вчепитись у чорноволівське формулювання «федералізації», не вникаючи в суть. І подає це практично як індульгенцію на відділення Криму і Донбасу— мовляв, це ще Чорновіл вважав оптимальним. Брешуть як завжди — але ті, хто не читав програм Чорновола, як мінімум нервуються.