90 мільярдів у борг: приховані ризики для України
Європейський Союз вирішив позичити Україні €90 млрд на 2026–2027 роки.
На перший погляд — рятівна фінансова ін’єкція, що закриє бюджетні діри воюючої країни. Проте за лаштунками цього щедрого жесту ховаються боргові пастки й довгострокові зобов’язання. Розгляньмо детально всі приховані ризики, пастки та наслідки такого кредиту — від економічних показників і політичних умов до соціальних потрясінь та історичних аналогій.
Український державний борг стрімко зріс за час великої війни й залишатиметься на загрозливому рівні в найближчі роки.
Міжнародний валютний фонд прогнозує, що держборг України сягне близько 108,6 % ВВП у 2025 році. Це майже вдвічі більше, ніж до війни, і далеко за межами безпечного рівня. За оцінками Мінфіну та експертів, у 2026–2027 роках показник залишатиметься понад 100 % ВВП — тобто кожна зароблена гривня вже має гривню боргу.
Для розуміння: навіть у 2027-му, якщо війна ще триватиме, Україна й надалі фактично житиме в борг, а темпи його накопичення залежатимуть від тривалості війни та зовнішньої допомоги.
Україна опинилася в когорті найбільших боржників світу.
З показником близько 109 % ВВП наша країна вже входить до топ-20 найбільш завантажених боргом держав (16-те місце у світі). Для контексту: це співставно з Канадою (114 %) та Бельгією (108 %) і перевищує навіть деякі розвинуті економіки. У Європі за рівнем боргу до ВВП Україну випереджають лише хронічні боржники на кшталт Греції (≈147 %) та Італії (≈137 %).
€90 млрд від ЄС мали б покрити більшу частину потреб України на 2026–2027 роки, але реальність бюджету складніша. За даними Єврокомісії та МВФ, загальний фінансовий розрив України на ці два роки оцінюється в €130–135 млрд. Тобто навіть виділені Європою €90 млрд не покриють усіх видатків — решту €40–45 млрд Київ розраховує отримати від інших союзників (США, міжнародних організацій тощо). Без цієї допомоги Україні загрожував би дефолт бюджету вже навесні 2026 року. Іншими словами, кредит від ЄС — це киснева подушка, необхідна, щоб країна не «задихнулася» фінансово посеред війни.
Водночас виникає логічне питання: на що підуть ці космічні гроші? Чи справді €90 млрд профінансують армію, соціальні виплати та відбудову — чи значна частка просто розчиниться в обслуговуванні боргів і резервах? Аналіз бюджету-2026 показує, що лише на виплату відсотків і боргових зобов’язань Україна планує витратити ₴513 млрд (≈ $12,2 млрд). Це майже чверть усієї зовнішньої допомоги, яку країна шукає на рік. Тобто істотна частина коштів від ЄС фактично піде не на нові потреби, а на покриття старих боргів — своєрідна «боргова яма», яка копається далі.
Ба більше, значна сума може осісти у фінансових резервах. Наприклад, досвід інших країн (той-таки останній мегакредит МВФ для Аргентини) показує, що левова частка траншів часто йде на обслуговування боргу та поповнення валютних резервів, а не безпосередньо в економіку. Є ризик, що й українські €90 млрд частково пролежать «мертвим капіталом» на рахунках, страхуючи курс гривні чи чекаючи виплат кредиторам, у той час як реальні потреби — армія, відбудова, соціалка — недоотримають ці гроші.
Найбільша інтрига — умови повернення цього боргу. Брюссель заявив оригінально: Україна почне виплачувати €90 млрд лише після того, як росія заплатить репарації. Фактично це «безповоротна» позика до закінчення війни. Більше того, ЄС формально прив’язав повернення коштів до конфіскації російських активів: заморожені €210 млрд коштів центробанку рф у Європі залишаються недоторканими й теоретично можуть бути спрямовані на погашення українського боргу, коли москва погодиться платити за завдану шкоду.
Бундесканцлер Фрідріх Мерц навіть заявив: «Якщо росія не заплатить репарації, ми, у повній відповідності з міжнародним правом, використаємо заморожені російські активи, щоб повернути кредит». Тобто офіційно вся надія — на гроші рф. Звучить оптимістично, але питання в тому, що буде, якщо репарацій не станеться. Кремль уже оголосив, що нічого платити не збирається, а Бельгія (де зберігається 88 % російських резервів ЄС) заблокувала правовий механізм конфіскації через страх судових позовів.
У результаті ЄС пішов на план Б: позичає для України з власних коштів (через випуск спільних євробондів), а обіцянку забрати гроші рф відклав на майбутнє. Фактично Брюссель «заморозив» проблему: Україна отримує кошти зараз, але якщо росія й надалі не платитиме, борг нікуди не зникне. Його доведеться або нескінченно рефінансувати (перекладати з року в рік), або врешті-решт погасити коштом платників податків ЄС.
Та чи гарантує хтось, що через 10–15 років у європейців буде політична воля списати цей борг як допомогу? Відповідь відкрита.
За песимістичного сценарію Україна таки залишиться винною €90 млрд — і доведеться віддавати їх з майбутніх бюджетів уже після війни, ціною нових скорочень і податків. Такий собі «борг на виріст», закладений під наше майбутнє.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
