Айн – Шольц, цвай – Друзенко, драй – поліцай

Олаф Шольц – канцлер Федеративної Республіки Німеччини, Геннадій Друзенко – правник, волонтер, ветеран АТО, співзасновник ПДМШ ім. Миколи Пирогова, блоґер.

Тема – на вустах, бо зачіпає ще актуальніше: на яких засадах ми з вами, шановні і не настільки кобищанці, оце маємо гуртуватися? До спішного гуртування наразі кличуть усі притомні, національно орієнтовані сили. На посиденьках у Савіка Шустера минулого тижня в унісон кликали злипатися перед загрозою російської агресії суттєво різновекторні Разумков, Білецький, Порошенко, Аваков, Яценюк, Власенко.

Чого більше у проникливих спічах кожного лідера – політичного розрахунку, чи справді вболівання за долю країни – визначить кожен з нас особисто, коли доведеться голосувати. Поки що виголошені  плачі, кличі і конструктив приймаємо за основу, бо на кону знову доля України.

Як на нас, поза соборним епатажем – гібрид вужа з їжаком нежиттєздатний на будь-якій платформі. Навіть злипання солодкого вареника із сиром та його аналога з капустою – не вельми вдала кухарська знахідка. А тут світоглядні підмурки!

Викид німецького канцлера не може бути сприйнятий інакше як українофобський, бо поза пацифіста перед вищиреним хижаком спровокує останнього лише на те, що пацифіста нещадно віддухопелять «у хвіст і в гриву».

Але чужого пана, котрий вилизує щура, вкладаючись у майбутню посаду в «Газпромі», зрозуміти можна. Аналітика переповнена висновками про одвічну меркантильність німецької нації: тамтешньому бюргеру до лампади українська газотранспортна система, незрівняно ближчі до його вгодованого тіла Nord Stream 2 і Мюнхенфест.

Тому один з тригерів Нормандського формату – ФРН – сьогодні чи не єдина країна, яка за фасадом демонстративного пацифізму ховає байдужість до абсолютно реальної загрози походу Батий 2.0. Шольц, певно, гадає, що танкова дивізія Шойгу на Париж пройде Амстердамом, повз Берліна.

О, яка цікава думка: поведінка німців сьогодні є рецидивом гіпертрофованого каяття за Другу світову, відтак навіть подумати щось негарне про постраждалих росіян – моветон. Тільки чому жалі не поширюються на українців? Тому що «Нафтогаз» не «Газпром»?

Нехай, канцлеру Шольцу, як і екс-фрау Меркель, як і віце-адміралу Кай-Ахім Шенбаху за гамбурзьким рахунком доведеться платити пізніше, коли кремлівського щура зміряють очеретиною.

Але що робити з оцим друзенківським закидом, місцевим: «…надто боляче мені бачити, як вони етично фальшивлять заради політичної тварини у вишиванці...»? Доволі оригінальне тлумачення єднання, соборності, синергії патріотизму, чи не так? І, знаєте, пройти повз «тварини у вишиванці», якою вважає ненависного опонента переконаний зелебобик, якось боком, затуливши носа і згнітивши серце, можна.

Але, засліплений, як і предмет його вилизування, первісною, холодною, викристалізованою, зоологічною ненавистю до «шоколадного бариги», «політичної тварини у вишиванці», чоловік посунув Бога на хмарі: уявив себе «моральним камертоном»! Це по його фальцетному дзижчанню ми, посполиті і «не здатні на об'єктивну оцінку», маємо засудити Мирослава Мариновича і Євгена Сверстюка! Пане Гено, ви хоч прикинули – на що руку здіймаєте?! Засліплення.

«На жаль, на превеликий жаль, Петру Олексійовичу вдалось спокусити частину тих, кого не зміг зламати весь репресивний апарат СРСР. Своє, принаймні для деяких з них, стало важливішим за моральне», – навішує ярлик на Українців суперпатріотичний ветеран АТО. – «… надто боляче мені бачити, як вони етично фальшивлять заради політичної тварини у вишиванці...».

Під час загального весняного загострення 2019 року стійку перед КоЗе робили й на порядок відповідальніші люди. Але сьогодні, коли нелошу сутність сцикуна видно й без лупи?..

У P.S. конкретно: одержимі благородною зневагою до німецьких запутінців, озирніться, краяни – за спиною сонми таких же виб… вихрестів. А оцим друзенковим слід погодитися: «Я завжди залишусь на позиції Антоненка-Давидовича і Василя Стуса: «Зло навіть під українським національним прапором, виголошене українською мовою, все ж лишається злом…».