Недалекоглядні поляки знову роблять помилки, не вивчивши досвід своїх предків у минулому. Якщо Україна впаде, росія посуне на Польщу.
Велика перевага українців над сусідами полягає у тому, що ми не маємо колоніальних «скелетів у шафі». Тобто не маємо історії колонізації якогось сусіднього народу, яку би ми вперто відмовлялися визнавати колонізацією.
Натомість такі «скелети» точно є принаймні у двох наших впливових сусідів: росіян і поляків. Як добре показує Мирослав Шкандрій у своїй книжці «В обіймах імперії»:
«Існують цікаві паралелі між російськими та польськими уявленнями про те, що і Росія, і Польща вважали за своє українське «пограниччя». Ба більше, у розвитку як російської, так і польської ідентичності Україна відігравала роль колонізованого Іншого».
На сьогодні різниця полягає у тому, що росіяни, як і раніше, дивляться на нас крізь призму імперської політики асиміляції. Ну, себто: «Вони [українці — прим. ред.] такі ж, як ми, а всіх, хто з цим незгоден, треба вбити чи ув'язнити».
Натомість поляки тезу «вони такі ж, як ми» стосовно українців уже облишили, хоча багато хто досі застосовує її до «русинів» у міжвоєнній Польщі. Мовляв, якби не Друга світова війна, з цих недополяків цілком можна було зробити повноцінних поляків, на це просто не вистачило часу.
Власне, саме з цією метою Польща у ті самі міжвоєнні роки змінювала етнічний склад Волині практично так само, як росія після 2014 року змінювала етнічний склад Криму. А саме — «полонізація» цих земель завдяки політиці «осадництва» насправді була не чим іншим, як їхньою цілком класичною колонізацією.
Отже, для росіян ми досі «як вони» (або краще б нам померти), а для поляків ми вже точно не «як вони». Проте скелет невизнаної колонізації досі у шафі, попри стільки років, які минули....
Тому й доводиться затуляти його добре відфільтрованими спогадами про «Волинську різанину», в яких «злі українці» вбивають ні в чому не винних поляків, які опинилися на тих землях... Ну, просто тому, що опинилися, це ж цілком природна річ.
Ми не змінимо це швидко; якоюсь мірою не змінимо взагалі; тим паче не варто загострювати це питання з поляками просто зараз, під час смертельної навали зі сходу. Але екзальтацію багатьох поляків щодо Волині насправді варто розглядати як результат психологічного витіснення.
Тобто, коли нам треба пояснити собі, як так сталося, що історично «наше» раптом стало «не нашим», і пояснити це так, щоби у цьому не було жодної тіні нашої провини. Адже саме Польща, після її поділів кінця XVIII століття, стала «Христом народів».
Все це означає, що амбівалентне ставлення поляків до українців і досі міцно вкорінене у таких глибинах польської ідентичності. Тож винесення цього колоніального скелета із шафи цілком може похитнути самі її засади.
А нам, українцям, розуміючи це, наразі потрібні три речі: терпіння, терпіння і ще раз терпіння. І насамкінець зауважу — неправда, що причиною будь-якого злочину є несправедливість; навпаки, мотивом багатьох злочинів є спричинити несправедливість.