Антисемітизм як нова цензура: як Верховна Рада ухвалила закон проти свободи слова

24 вересня 2021 року написав про ще один нікчемний, але зовсім не випадковий закон. До речі, якщо ви обурюєтеся знищенням мирного населення Гази чи порівнюєте такі дії з так званим СВО, то ви «антисеміт», себто злочинець...

Отже:
«У вчорашню знакову дату рівнодення наші доблесні депутати прийняли не менш знаковий закон «Про запобігання та протидію антисемітизму в Україні». Коротко хочу прокоментувати цю перлину законотворчості. Нардепам читати не рекомендується.

Далі текст закону, а в […] — коментарі вашого покірного слуги, цитати винятково єврейських авторів (в авторському перекладі з російської) і риторичні запитання

Стаття 1. Антисемітизм

Антисемітизмом в Україні визнається певне ставлення до осіб єврейського походження, яке виражається в ненависті щодо них.

[На сайті «Іудаїзм проти сіонізму» сказано наступне:
«Антисемітизм — це політкоректне слово (або новомова, користуючись термінологією Орвелла), спеціально сконструйоване, щоби підмінити сутність явища, яке воно описує. Інтелігентна людина, котра стежить за точністю та виразністю своєї мови, повинна була би відмовитися від його вживання.

Подумайте, як це дивно, що слово «антисемітизм» уживається для позначення ненависті до юдеїв і нащадків юдеїв, хоча є й інші семітські народи, наприклад араби, які, швидш за все, набагато більш семіти генетично, ніж сучасні юдеї. Ще більш дивним є вираз «арабський антисемітизм». Звідки й навіщо таке словесне збочення, коли можна було просто сказати антиюдаїзм?

Термін «антисемітизм» був придуманий у Німеччині в 1879 році Вільгельмом Марром, в епоху потворного секулярного німецького націоналізму, коли намагалися всі соціальні явища пояснити расовою приналежністю.

Властивості характеру німців і їхня уявна перевага над іншими народами пояснювалися тим, що вони начебто належать до особливої «арійської» раси. Подібним чином, відповідно до секулярного духу епохи, окремішність юдеїв і ненависть до них пояснювалися не особливостями їхньої релігії, а тим, що вони «семіти», хоча юдеї, як і німці, досить змішаний народ у расовому відношенні. До того ж «семіти», як і «арійці», звучало науково, а дев’ятнадцяте століття справедливо назвати століттям псевдонауки.

У наш час ніхто вже не називає німців арійцями, проте слово «антисемітизм» далеко пережило свій вік».

Джерело

Відтак запитання: навіщо користуватися терміном, до якого в єврейської спільноти далеко не однозначне ставлення?]

Стаття 2. Основні прояви антисемітизму

Проявами антисемітизму є:

1. Заперечення у праві самоідентифікації осіб єврейського походження;
[вперше чую, щоб хтось комусь забороняв самоідентифікуватися, але, мабуть, таке «заперечення» має стосуватися не лише однієї національності, чи ні?]

2. Заклик, приховування або виправдання вбивства чи заподіяння шкоди особам єврейського походження, у тому числі через радикально-ідеологічні переконання або екстремістські релігійні погляди;
[а те ж саме щодо осіб іншого походження — хіба не повинно підлягати покаранню? До прикладу, вбивство українців — що, можна безкарно виправдовувати?]

3. Висловлення неправдивих відомостей, стереотипних, ненависницьких та таких, що озлоблюють, заяв про осіб єврейського походження;
[хто визначатиме, які відомості правдиві, а які ні; які стереотипні і які озлоблюють — євреї-експерти на кшталт гаспадіна Далінскава?]

4. Публічні висловлювання, пов’язані із засудженням осіб єврейського походження як колективно відповідальних за реальні чи уявні правопорушення, скоєні однією особою або групою осіб незалежно від етнічного походження чи віросповідання;
[а чому ця норма не поширюється на осіб іншого етнічного походження?]

5. Заперечення факту переслідування і масового знищення євреїв під час Другої світової війни (Голокост);
[чи це означає, що цитування осіб, зокрема єврейської національності, до прикладу таких як рабин антисіоністської общини Відня Мойше Арьє Фрідман чи письменник Едуард Ходос, які висловлюють сумніви щодо деяких «фактів» Голокосту, тепер підлягає кримінальному переслідуванню?]

6. Виготовлення, розповсюдження будь-яких матеріалів, що містять антисемітські висловлювання, а також публічне використання матеріалів, символів та зображень антисемітського змісту;
[що таке «антисемітське висловлювання»; цитатування вже згаданого равина Мойше Арьє Фрідмана, який звинувачував сіоністів у змові з фашистами, чи кабаліста Лайтмана, який сказав, що «всі проблеми, всі страждання світу — лише через євреїв. Якщо це закон природи — його потрібно розкрити всім — ми ж у ньому знаходимося…»?]

7. Умисне пошкодження або зруйнування будівель, інших споруд, що належать особам єврейського походження, єврейським громадам та громадським єврейським організаціям, а також релігійних або культових споруд (будинків) з мотивів антисемітизму;
[хто визначатиме — чи це хуліганські мотиви, чи антисемітизм; а з мотивів антислав’янізму, скажімо, подібні речі допускаються?]

8. Умисне пошкодження, зруйнування або осквернення місць поховань осіб єврейського походження, пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених особам єврейського походження з мотивів антисемітизму;
[те ж саме запитання, що й вище]

9. Прояви антисемітизму до осіб неєврейського походження, але котрі були ідентифіковані як особи єврейського походження;
[самі депутати зрозуміли, що написали?]

10. Заклики до антисемітизму.
[чи правильно розумію, що цитування осіб єврейської національності, які вважають «антисемітизм» фейковим терміном, а приналежність до єврейства — релігійною, а не національною ознакою, — це заклик до антисемітизму?]

Стаття 3. Заборона антисемітизму, його проявів

Антисемітизм, його прояви в Україні забороняються.

[чи є проявом антисемітизму цитування допису з Фейсбуку, автора якого не пригадую:
«До семітської групи належать асирійці, єгиптяни, усі араби, сирійці, ж#д#, ефіопи, мальтійці, сомалійці, словом, десь більше п’ятнадцяти народів. Несприйняття ж агресивного юдаїзму, хасидизму чи сіонізму ніяким чином не робить з людини так званого антисеміта, оскільки сам термін «антисеміт» передбачає зневагу усіх народів семітської і семіто-хамітської груп. Антипатія до хасидизму чи сіонізму також не робить людину юдофобом, бо до групи хасидських і сіоністських організацій належить незначна кількість як ізраїльтян, так і юдеїв загалом. Тобто, несприйняття особою однієї з політично-релігійних течій якогось народу не робить з цієї особи ненависника цілої групи народів чи якогось окремого народу».

Тут автор ще й уживає неполіткоректне слово «ж#д». Але як тоді бути з шановним доктором Соломоном Гольдельманом, який, уживаючи це неполіткоректне слово, писав: «Взагалі, я засадничо ніколи не погодився б на уживання терміну «єврей» у моїх українських працях, бо добачав би в тому святенництво та боягузство». (Єрусалим, січень 1964 р.).

Єврейський письменник Ленні Бреннер, у своїй книзі «Сіонізм у вік диктаторів», стверджував: «Тільки антисемітизм генерував сіонізм. Герцль не міг заснувати свій рух на чомусь позитивно-єврейському. Хоча він домагався підтримки равинів, він сам не був релігійним». Власне Герцль у своєму щоденнику писав, що вважає антисемітизм корисним для справи єврейського народу. Друг Герцля — Уінстон Черчіль говорив наступне: «Боротьба, що розгорілася між сіоністськими та більшовицькими євреями, є не більше й не менше як боротьба за душу єврейського народу».

Навіщо українцям встрявати у продовження цієї боротьби, приймаючи сторону тих євреїв, які присвоїли собі назву «семіти», і не прислухатися до тих євреїв, які засуджують сіонізм?

Навіть на думку шанованого серед євреїв, просіоністськи налаштованого равина Штейнзальца, засновника та керівника московського інституту по вивченню юдаїзму, єдиним спільним у цих усіх етнічно різношерстих людей є те, що «їхні батьки, діди чи прадіди сповідували одну з версій юдаїзму, релігії Мойсея і Тори. Нічого іншого немає».

До речі, свого часу, в 1975 році, Генеральна Асамблея ООН визначила «сіонізм» як «форму расизму та расової дискримінації», проте у 1991 році це рішення було відкликане.]

А чи буде вважатися антисемітизмом цитування священної книги релігійної течії Хабад, чий найбільший у світі центр знаходиться у Дніпрі, «Танії»:

«У кожного єврея, як праведника, так і грішника, є дві душі, як сказано:
«І душі Я сотворив», що означає дві душі. Одна з них пов’язана зі стороною світу, котра називається «кліпа» (нечисті бажання) і «сітра ахра» (нечисті сили). Ця душа поміщена у кров людини і оживляє тіло, як написано: «Адже душа людини в крові». І від неї беруть початок всі негативні якості...

Від неї походять також і ті добрі властивості, які від природи належать кожному єврею, такі, як співчуття та допомога ближньому, так як ця душа, пов’язана зі «зворотною стороною», походить від так званої «кліпат Нога» (внутрішнє тіло — духовні бажання, наполовину хороші, наполовину погані), в якій частково є і добро і походження якої пов’язано з тайною Дерева пізнання добра і зла.

Однак душі неєвреїв походять від інших, абсолютно нечистих «кліпот» (богопротивні демонічні сили, або й цілі світи), в яких добро повністю відсутнє...

Друга душа, що вирізняє кожного єврея, — частина безграничної сутності Бога...»

Адже з тексту цієї священної книги випливає, що божественна душа є лише у юдеїв. Відтак, чи не викличе таке цитування агресію та приступ антисемітизму в душах неєвреїв, адже в останніх «добро повністю відсутнє»?

І зовсім вже прикро, що як антисемітизм може бути потрактований вірш геніального поета та борця з антисемітизмом, гаспадіна Далінскава (скрін зі сторінки автора в наявності — це так, про всяк випадок):

Еврей сказал смело, смотря в глаза г_ю:  
Ты хочешь открыто пообщаться со мною?  
Хорошо, скажу честно, без лжи и без фальши —  
Жить будешь хреново, как жил ты и раньше.  

Ушёл один президент, еврейская рожа,  
Ты выбрал другого — так он ведь такой же!  
Мы все одной веры, мы все одной крови,  
Но для толпы у нас разные роли.  

Помогаем друг другу, нам это не в сложность,  
Чтоб занял сородич хорошую должность.  
Но тебе не поможем, кто ты такой?  
Мы богоизбранные, а ты просто г_й.  

Быть может, мой друг, ты не заметил —  
Давно мы стоим у руля на планете.  
И даже в твоей стране Украине  
Ты ездишь на газе, а мы на бензине.  

Выборы будут — кого хош выбирай,  
Но завтра утром на работу вставай.  
И мы пойдём тоже по своим кабинетам,  
По радам, по банкам и бизнес-проектам.  

И про вас, избиратели, мы не забудем:  
Украинская земля — украинским людям!  
Дадим вам комбайны, лопаты и тачки,  
Идите работать в поля до усрачки!  

В катехизисе есть всё от А и до Я:  
Евреям — парламент, а г_ям — земля!

Цей взірець високої поезії я перекладати не наважився].

Розділ II. Відповідальність за порушення законодавства про антисемітизм

Стаття 4. Відповідальність за порушення законодавства про антисемітизм
Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
[тобто, за чиєсь довільне трактування терміну «антисемітизм» тепер можна сісти у в’язницю?]

Стаття 5. Відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди
Особа має право на відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих їй унаслідок антисемітизму, його проявів, у порядку, визначеному законодавством України.
[чи завдає цитування одних євреїв моральної шкоди іншим євреям? До прикладу, ось що з приводу антисемітизму писав юдейський учений Гілад Ацмон:

«… найбільші антисеміти побутують посеред самих євреїв… Якщо євреї не раса і не мають нічого спільного з семітизмом, то «антисемітизм» є однозначно порожнім терміном. Інакше кажучи, критика єврейського націоналізму, єврейського лобі та єврейської влади можуть розглядатися лише в якості обґрунтованої критики ідеології, політики і практичної діяльності…»

Для більш вагомої аргументації процитую класика сіонізму родом з Одеси, Володимира (Зеєва) Жаботинського:
«Через те, що в нас вважається дуже distingue мовчати про євреїв, вийшов найбезглуздіший наслідок: можна потрапити в антисеміти за саме слово «єврей» чи за найневинніший відгук про єврейські особливості... євреїв перетворили на якесь заборонене табу, на яке навіть найлагіднішої критики не можна навести, і від цього звичаю втрачають найбільше самі євреї...»]

ІІ. Прикінцеві положення

Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
[сподіваюся, що ще не опублікований…]

На знимці: вперше в історії України Головний рабин України і Києва, за версією Хабад, Моше Реувен Асман протрубив у шофар на трибуні Верховної Ради 28 вересня 2016 року. Кляті антисеміти кажуть, що звук шофара на чужій землі символізує захоплення її євреями. Думайте, шефіростурбовані українці».

Написано й опубліковано 24.09.2021

Джерело

«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»