У цьому твердженні зосереджена і мета влади. Людям узагалі притаманно 2 речі: панувати та підкорятися...
Антропологічна причина проста – Бог невразливий. Проте оскільки людина все своє життя протистояла цьому світу, вона бажає знайти невразливість, відповідно, так виникає концепція Бога.
Щобільше, антропологія навіть має пояснення заповідям Господнім. Воно полягає у наступному: «Не сотвори собі кумира»; але людям притаманно творити кумирів, особливо із ще живих сучасників.
В аспекті антропології це є абсолютно вірною доктриною. Адже будь-які посередники між Богом і людиною (наприклад, священники) розбивають спільність і спотворюють ідею, внаслідок чого виникає розкол.
Тобто, важливо розуміти, що загальна мета перестає існувати, тому релігія набуває антропологічного характеру. А відтак, «не поминайте Господа Бога марно!», – як закликає одна з 10 заповідей.
Необхідно не просто говорити, а наголошувати про священність ідеї всередині, проте аж ніяк не зовні. Інакше кажучи, щойно ідея перестає бути сакральною, вона стає антропологічною.
Що ми й спостерігаємо сьогодні: ідеї всіх (без виключення) релігій у світі втратили свою сакральність. Перед нами абсурд, тобто будь-яка проповідь – це порушення заповіді!
Але, з іншого боку, релігія – це теж влада. Й у багатьох державах – скажімо, Ватикан, Саудівська Арабія, Бутан – саме теократія (вона ж релігійна влада – прим. ред.) стоїть вище за демократію (тобто, владу світську – прим. ред.).