Історія водить нас по колу і нічого не вчить. Вірніше кров'ю вчить, що ніколи не можна приводити до влади блазнів, крадіїв й українофобів!
Коли Наполеон I Бонапарт вирішив, що Францією мають керувати ті, хто її захищає, він не став кричати про це день у день публічно на кожному розі, не друкував листівок, не наймав крикунів базарних. Він із друзяками тихенько вшився з Єґипту й прибув таємно до Парижа.
У французькій столиці стикнувся із зацікавленими особами, скасував Директорію і розігнав багнетами балаканину у Конвенті (тодішній однопалатний парламент). Десь у такому ж дусі діяли ґалісієць Франсіско Франко і чилієць Авґусто Піночет.
Людина у формі, яка дуже багато виступає й балакає, викликає підозру й недовіру, бо розмови й промови — це уділ «піджаків» — цивільних політиків і високочолих прохвесорів. Військова людина віддає команди, а команди містять мінімальну кількість слів.
Поява в інфопросторі цілих легіонів балакунів кольору хакі (абсолютна більшість із яких не є кадровими військовими, а дехто взагалі просто ряджений), які безперервно плещуть язиками, вештаються по студіях, роблять стріми й говорять, говорять, говорять, комусь погрожують (попрострілювати коліна), обіцяють колись у майбутньому прийти й порядок навести (тут Родос, тут стрибай) — це не провісник страшної-престрашної хунти. Її ж так бояться адепти «цивілізованого європейського життя» на теплому унітазі.
А що ж тоді? Ну, це — провісник значно страшнішої отаманщини й чергового електорального волевиверження, де цілком собі цивільні особи із тугими гаманцями будуть укомплектовувати свої політичні/парамілітарні проєкти піксельною клієнтелою для дограбування недограбованої країни!
І спробуй розібратися, хто із них дійсно герой війни, а хто просто купив форму у воєнторзі. Для манюпаса, який й досі поняття зеленого не має, якою сотнею керував герой Майдану Володя Парасюк, — це питання із багатьма зірочками.
Над цим обиватель не буде замислюватися, а проголосує, як завше, за красиву картинку й гучну фразу. Тож приборкати це розперезане й знавісніле хамство й крикливе лицемірство беззубими теревенями про «демократію», «європейський вибір», «цивілізовані форми буття» так само реально, як зупинити «пахомію» дипломатією.
Приструнити це «Сомалі» може тільки той, хто робить більше, ніж говорить і не афішує свої політичні плани. І прикро лишень, що у нас нема професійного елітарного війська, яке б мислило себе поза політичними партіями й уявляло себе як гаранта державності; особливо це стосується української армії станом на зараз.