У теперішній війні з росією ще досі вирішується питання щодо Голодомору. Ті, хто пам'ятають той геноцид, — не дадуть повторити його знову.
Пропаганда росіян розрахована на слабкості нашої аудиторії. І одна зі слабкостей — бажання чути лише бажане, а тому у цьому випадку правда стає першою жертвою.
Нам ще за шкільною партою прищеплюють відповідальність, саме вона стає невіддільним атрибутом громадянина. Однак у часи повномасштабної війни страх зробив свої корективи.
У протилежному випадку людина піде наперекір собі, відмовиться від любові до своєї Батьківщини. Бо у скрутні часи одних слів недостатньо, тут треба дії, а це якраз про відповідальність.
Людина буде шукати будь-які аргументи, аби виправдати свій страх і тут найкращим порадником стане російська пропаганда. Вона розкаже все те, що хочеш чути.
Про слабкість твоєї Неньки-України, про Її приреченість, про те, що ти нічого не зміниш, про те, що змінювати має хтось, але не ти. Зручно ж, правда?
Понад 100 років тому українці у значно гірших умовах відстоювали свою самостійність. Тоді більшовики зуміли не тільки окупувати більшість українських територій, а й вмити кров'ю Україну, зґвалтувати Її, заморити голодом і терором.
Попри те, що Перші українські визвольні змагання були придушені, через сторіччя часу українська нація у значно вигідніших умовах протистоїть, по суті, тим самим більшовикам. Для збереження успіху потрібно пам'ятати історію.
Розповімо про одну історичну паралель: спогадах учасників російсько-української війни 1918-1921 року, як і у спогадах повстанців Холодного Яру, можемо спостерігати моменти байдужості українців. Коли й дурному було зрозуміло, що відбувається, то частина людей продовжували існувати, жити як паразити, не підтримувати Армію УНР, або ж повстанців.
Спершу підтримували, активно, поки була хвиля, а потім якось вже і те не так, і те не сяк. Більшовики додали пропаганди й все — армія здійснює марш на території, де населення до неї байдуже.
Думаю, що немає сенсу писати про теперішні реалії та що може бути, якщо українці не втримають хвилю. Історія не прощає помилок, а тому viribus unitis — спільними зусиллями, бо тільки так можна перемогти.