Бунт Прігожина – початок кінця

Схоже на те, що це була лише перша серія у кумедному серіалі. А його фінал показав: Путін – ніякий не диктатор, Путін – бункерний щур!

(Текст подано мовою оригіналу зі збереженням авторської стилістики без виправлень і скорочень).

Конфлікт між керівником ПВК "Вагнер" Євгєнієм Прігожиним і міністром оборони нападу, терору і вбивств Сєргєєм Шойгу виник дуже давно. Десь так ще від часів Сирійської кампанії 2015-го року.

Це системний і постійний конфлікт у путінському середовищі, це конкурентна боротьба за ресурс державних коштів. Цей конфлікт із новою силою вибухнув наприкінці битви за Бахмут на початку літа 2023 року.

Прігожин розраховував здобути більше повноважень і можливостей від Владіміра Путіна за сумнівну перемогу у Бахмуті. Ймовірно, це мав бути доступ до державних ресурсів (в'язниці, держзамовлення, військові склади).

Шойгу як конкурент Прігожина постійно перекривав "кисень" і поставив його жорстку залежність від МО РФ. У головного вагнерівця забрали можливість забирати людей із в'язниць; обмежили забезпечення снарядами та технікою.

Відносна незалежність та мобільність вагнерівців залишалася лише в грошах (це величезні фінансові потоки, які заробляють вони на контрактах в Африці). Шойгу із Валєрієм Герасімовим хотіли накласти свою руку на африканські замовлення та підім'яти всі активи під свій контроль.

Певний час Прігожин хаотично шукав можливості уникнути залежності від Шойгу: намагався піти у підпорядкування Росгвардії, робив зухвалі заяви з метою залучити підтримку Путіна. Але його не чули.

Політичні амбіції та проста манера спілкування зробили Прігожина улюбленцем російського плебсу. Однак у Кремлі цього і злякалися, бо побачили зростання його політичного впливу.

Саме це і підштовхнуло його діяти на випередження, поки його остаточно не злили чи ліквідували; тому він зважився на бунт. Імітаційний обстріл, нібито тилових баз "Вагнера" і добре спланована операція стали чудовим стартом у цій дотепній авантюрі.

Трімуфальне захоплення Ростова і Вороніжа зробили із Прігожина в очах радикальних опозиційних сил і середовищ росії мало не спасителя нації.
Фінал несподіваний, але прогнозований:

1. Прігожин, довівши ситуацію до кипіння, на самому її піку виторгував для себе необхідні умови і дав задню.
2. У максимальній фазі загострення ватажок "вагнерівців" виторгував для себе необхідні бонуси та сховався у тінь.
3. Прігожин повівся як барига, а не як опозиційний лідер чи представник інтересів простих солдатів.
4. Міф про спасителя нації розвіявся.
5. Міф про справедливу силу, яка покарає корупціонерів, фанерних генералів і злочинців, які відправили на понад дві сотні тисяч російських військових, також розвіявся.

Схоже на те, що це була лише перша серія у цьому кумедному серіалі, фінал якого показав, що Путін – ніякий не диктатор, а наляканий, несміливий і пристаркуватий керівник держави. А вона, ця недодержава з кожним днем котиться у прірву.